Звіринець (Київ)

Звіри́нець — історична місцевість Києва між Печерськом, Видубичами, Теличкою і Чорною Горою. Простягається вздовж бульвару Миколи Міхновського (кінцевої частини), вулиць Бастіонної, Звіринецької, Ломаківської, Старонаводницької.

Де ля Фліз. Звіринець (1854)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Звіринець (значення).

Сюди перенаправляється запит «Звіринець». На цю тему потрібна окрема стаття.

Звіринець Київ
Звіринець
Загальна інформація
50°24′50″ пн. ш. 30°33′13″ сх. д.
Країна	Україна
Район	Печерський район
Адмінодиниця	Київ
Транспорт
Метрополітен	«Звіринецька»
Карта
Звіринець Звіринець (Київ)
Звіринець у Вікісховищі

Відома з часів Київської Русі. Назва, ймовірно, походить від місця полювань київських князів на дикого звіра. Тут містився Красний двір — одна з княжих резиденцій. З X століття існували подібні до лаврських Звіринецькі печери (відкриті у 1880-х рр.), в яких діяв печерний монастир (зруйнований 1096—1097 половцями). Після монголо-татарської навали на 3віринці виникло однойменне поселення, яке належало Видубицькому монастирю.

1810 року — закладено Звіринецький форт.

З XIX століття існує Звіринецьке кладовище (в кінці вул. Верхньої).

Вибухи артскладів на Звіринці 1918 року

1918 року — внаслідок вибуху на артилерійських складах більшу частину колишньої забудови 3віринця зруйновано.^[1]

Нині Звіринець став частиною Печерська (тобто Печерського району Києва), а тому назва «Звіринець» використовується лише шанувальниками київської історії. Досі існує Звіринецьке кладовище, Звіринецькі печери на вулиці Ломаківській та вулиця Звіринецька, яка до 1975 року була забудована одноповерховими приватними будинками, а 2008 року тут побудували елітарний будинок-хмарочос «Тріумф».

Частину території Звіринця займає Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка НАН України.

Див. також

• Звіринецький печерний монастир

Джерела

• Веб-енциклопедія Києва.
• Звірство на Звіринці // Україна молода, № 86, 24.05.2011 [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Примітки

1. «Калинівка»-1918. Як вибухало сто років тому. Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.