Монастир Енряку

Монасти́р Енря́ку або Енря́ку-д́зі (яп. 延暦寺, えんりゃくじ, МФА: [enɾʲaku d͡ʑi], «монастир епохи Енряку») — буддистський монастир в Японії. Належить секті Тендай. Головний монастир секти. Розташований за адресою: префектура Сіґа, місто Оцу, квартал Сакамото-хон 4220. Монастирський титул — гора Хієй. Заснований 788 року. Головною святинею монастиря є статуя будди Якусі. До цінних пам'яток належать Центральний храм (національний скарб Японії), храмова галерея (важлива культурна пам'ятка Японії), тощо. Розташований на горі Хіей, на північ від стародавньої столиці Кіото. Один з найстаріших буддистських центрів країни. Був місцем навчання засновників багатьох релігійних діячів країни. Об'єкт світової спадщини ЮНЕСКО.

Монастир Енряку
35°4′13.62″ пн. ш. 135°50′27.33″ сх. д.
Адреса	префектура Сіґа, місто Оцу, квартал Сакамото-хон 4220
Титул	гора Хієй
Інші назви	гора Хіей
Секта	Тендай
Статус	Головний монастир секти
Святиня	статуя будди Якусі
Засновано	788
Засновник	Сайтьо

Короткі відомості

«Центральний храм» Йокава.

Спалення Енряку 1571 року військами Оди Нобунаґи

Перший храм монастиря був закладений у 788 році (7 році Енряку) буддистським монахом Сайтьо (767–822), який поширював у країні вчення китайської школи тяньтай після стажування у імперії Тан. У 807 році Сайтьо, з дозволу Імператора Камму, зібрав сотню учнів і оселився з ними на горі Хієй. Храм Енряку перетворився у монастирський комплекс. У ньому панувала жорстока дисципліна. Молоді монахи повинні були вчити Закон Будди і медитувати по 12 годин на добу.

В часи розквіту, які припадають на 10-12 століття, монастир мав величезний храмовий комплекс із 3-тисяч культових споруд, а також утримував могутню армію монахів-воїнів. Вони часто використовувались для боротьби з опозиційними монастирями і вороже налаштованими політиками.

З 14 століття розпочався культурний занепад монастиря Енряку. Монахи почали займатися лихварством і работоргівлею.

У першій половині 15 столітті монастир виступив проти релігійних інновацій 6-го сьоґуна сьоґунату Муроматі Асікаґи Йосінорі. Боротьбу проти центральної влади Енряку програв і зазнав руйнування у 1435 році. Головний храм, храм Компон-тюдо, був спалений, а керівництво монастиря — вирізано. Проте за 20 років, у зв'язку із поступовим занепадом самурайського уряду, монахи зуміли відновити втрачені позиції. На початок 16 століття монастир Енряку знову відігравав роль релігійного і наукового центру країни.

На середину 16 століття монастир зіткнувся із своїм найлютішим ворогом Одою Нобунаґою. Захопивши столицю у 1568 році, він конфіскував ряд монастирських земель, чим викликав невдоволення серед монахів. У 1570 році ченці монастиря виступили на боці ворогів Оди Нобунаги, допомагаючи військам родів Адзаї та Асакура. Спроби Нобунаґи змусити монахів передумати і перейти на його бік провалилися, тому наступного, 1571 року, він спалив монастир дощенту разом із усіма його мешканцями.

Сучасний вигляд монастиря — реконструкція кінця 16 — початку 17 століття. Він умовно поділений три райони — Тодо (яп. 東塔 — «Східні вежі», колишнє місце засідання голів монастиря), Сайто (яп. 西塔 — «Західні вежі») і Йокава (横川). Більшість головних будівель монастиря зосереджені у східній частині — Тодо.

Галерея

• 
  Великий лекційний Храм
  大講堂
• 
  Храм миропомазання
  灌頂堂
• 
  Храм Манджушрі
  文殊楼
• 
  Дзвіниця
  鐘楼
• 
  Східна пагода
  東塔
• 
  Храм Аміди
  阿弥陀堂
• 
  Павільйон обітниць
  戒壇院
• 
  Храм Колеса Закону
  転法輪堂

Див. також

• Аґуй (храм) — храм-школа монастиря

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Монастир Енряку

• (яп.) (англ.) Офіційна сторінка монастиря Енряку

Джерела та література

Монастир Енряку // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

• (укр.) Коваленко О. О. Ода Нобунаґа в японській антихристиянській літературі на прикладі «Записів про розквіт і падіння Храму південних варварів» // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2009. — № 2 — с.10-19.
• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.