Донецький національний технічний університет
багатогалузевий заклад вищої освіти в Україні З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Донецький національний технічний університет, абревіатура ДонНТУ — один із найстаріших і найбільших вищих навчальних закладів Донбасу. Також відомий як ДПІ або Донецький політехнічний інститут. У 2014 році, внаслідок окупації м. Донецьк під час російсько-української війни, університет переміщений до м. Покровськ[6], а у 2022 році — до м. Луцьк[7].
| Донецький національний технічний університет | |
|---|---|
| ДВНЗ ДонНТУ | |
 | |
 1-й (головний) корпус | |
| 48°16′41″ пн. ш. 37°10′42″ сх. д. | |
| Тип | технічний університет і державний університет |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Покровськ, Донецька область Луцьк, Волинська область[1] |
| Гасло | Vivat, Crescat, Glorat![2] |
| Засновано | 30 травня 1921 |
| Ректор | Ляшок Ярослав Олександрович |
| Студентів | ~4000 (2018)[3] |
| Співробітників | ~400 (2018)[3] |
| Аспірантів | 55 (2018)[3] |
| Докторів | 30 (2018)[3] |
| Кандидатів | 130 (2018)[3] |
| Кольори | синій[4] і сірий[4] |
| Приналежність | Міністерство освіти і науки України |
| Складається з | Науково-технічна бібліотека Донецького національного технічного університету, ГФ ДонНТУd[5], ЕГФ ДонНТУd[5], ФКІТА ДонНТУd[5] і ФМЕХТ ДонНТУd[5] |
| Мова викладання | українська |
| Випускники | Категорія:Випускники ДонНТУ |
| Адреса | 85300, Україна, Донецька обл., пл. Шибанкова, 2 |
| Сайт | donntu.edu.ua(укр.) |
| Нагороди |  |
 | |
 Donetsk National Technical University у Вікісховищі | |
ДонНТУ здійснює підготовку фахівців за усіма рівнями вищої освіти (бакалаврський, магістерський, освітньо-науковий) з 24 спеціальностей та в докторантурі. 75% здобувачів навчаються за освітніми програмами інженерного, природничо-наукового та інформаційно-технологічного спрямування[8].
Університет включений до Переліку закладів вищої освіти, які будуть здійснювати підготовку резерву освітян для роботи на деокупованих територіях[9].
Історію[10] Донецького національного технічного університету можна розділити на кілька етапів:
- 1921–1926 — Донецький гірничий технікум
- 1926–1935 — Донецький гірничий інститут
- 1935–1960 — Донецький індустріальний інститут (з 1941 року носив ім'я М.С. Хрущова)
- 1960–1993 — Донецький політехнічний інститут
- 1993–2001 — Донецький державний технічний університет
- з 2001 — Донецький національний технічний університет
Гірничий технікум
Становлення першого в Донбасі інституту проходило у вкрай несприятливих умовах. Після радянсько-української війни не діяли шахти, металургійні, коксові, машинобудівні заводи, були зруйновані залізниці. Більшовицький режим надавав великого значення відновленню Донбасу. Для цього необхідні були інженерні кадри. На той час у Донбасі працювало всього 189 гірничих інженерів, тому гірнича промисловість гостро відчувала потребу у фахівцях високої кваліфікації.
З огляду на це в Юзівці (тепер — Донецьку) було вирішено відкрити технікум. У 1920-ті роки в Україні технікуми були вищими навчальними закладами і готували фахівців вузької спеціалізації, у той час, як інститути готували керівників виробництва, адміністраторів. За рішенням міської влади для новостворюваного навчальному закладу виділили будинок колишнього Комерційного училища (нині 2-й навчальний корпус) і напівзруйновані козацькі казарми, що примикали до нього. За короткий термін було здійснено їхній ремонт, і 30 травня 1921 року відбулося офіційне відкриття ДонТехнікуму. Перший набір студентів склав 208 осіб.
Оскільки студенти мали дуже слабку загальноосвітню підготовку, адміністрація технікуму організувала робітничий факультет. Це був один з перших в Україні робітфаків, де студенти впродовж трьох років вивчали загальноосвітні дисципліни. На робітфаку училася і майбутній голова СРСР Микита Хрущов. Саме ДонТехнікум дав старт його політичній кар'єрі. Повернувшись 1922 року в Юзівку, він, закінчивши громадянську війну інструктором політвідділу Дев'ятої армії, був спрямований як комісар на відновлення однієї із шахт Рутченково (зараз Кіровський район Донецька). Завдяки успішній роботі він незабаром одержав пропозицію очолити сусідню шахту, але замість цього подав заяву на робітфак, у якому, зокрема, указав мету надходження: «Одержати технічні знання, необхідні для продуктивнішої роботи на виробництві». Незабаром Хрущов став партсекретарем не тільки робітфаку, але і всього технікуму.
Великою проблемою для ДонТехнікуму був підбір викладацьких кадрів. Для ведення спеціальних предметів запрошувалися інженери з промислових підприємств. З 1923 року в технікумі почали працювати професори з Харкова, Катеринослава, Новочеркаська й інших міст.
Донецький гірничий інститут
До 1926 року технікум досяг значних успіхів у підготовці кваліфікованих фахівців, ставши фактично центром науково-технічної думки Донбасу. Однак високі темпи індустріалізації Донбасу вимагали значно більшої кількості кваліфікованих фахівців. У зв'язку з цим у квітні 1926 року Донецький гірничий технікум реорганізований у Донецький гірничий інститут.
Наприкінці 1929 року вечірній металургійний технікум, що відкрився в місті, був перетворений на Донецький металургійний інститут, або ДМІ, що готував фахівців в доменному, мартенівському і прокатному виробництві. Влітку 1930 року на базі вуглехімічного факультету виник другий галузевий інститут — Донецький вуглехімічний (ДВуХІ). Він швидко розвивався: з'явилися лабораторії хімії вугілля, фізики, коксування й інші. У ДВуХІ працювали відомі вчені: професор В. С. Крим, що займався вивченням хімії вугілля; професор І. Є. Коробчанський, що розробив проєкт газифікації міста Сталіно й інших.
До 1935 року гірничий, металургійний і вуглехімічний інститути випустили більш як 1,5 тисяч фахівців, що поповнили ряди інженерних кадрів на вугільних, металургійних, хімічних підприємствах країни. Однак умови вимагали створення в Донбасі єдиного великого вищого технічного навчального закладу, у якому можна було б з максимальною користю для підготовки фахівців створити сильні загальнотеоретичні і загальноінженерні кафедри.
Донецький індустріальний інститут
У квітні 1935 року прийняте рішення створити на базі Донецького гірничого, металургійного й вуглехімічного інститутів єдиний — Донецький індустріальний інститут (або ДІІ).
До 1941 року інститут перетворився в найбільший навчальний і науковий центр регіону. За 20 років свого існування ДІІ підготував близько 4 300 інженерів, була створена гарна матеріально-технічна база, підготовлені висококваліфіковані кадри викладачів. З огляду на заслуги в підготовці висококваліфікованих інженерно-технічних кадрів для вугільної й іншої галузей промисловості, Донецький індустріальний інститут нагороджений у травні 1941 року орденом Трудового Червоного Прапора. Орденами і медалями нагороджена і велика група викладачів.
Подальші плани з розвитку інституту порушила Друга світова війна. Вона ввірвалася в самий розпал екзаменаційної сесії й захисту дипломних проєктів. Вже в перші дні війни багато студентів-старшокурсників, випускники, викладачі і співробітники добровольцями пішли на фронт. У серпні 1941 року на фронт мобілізовані майже всі студенти молодших курсів. Напередодні окупації міста фашистами в жовтні 1941 року вдалося евакуювати частину устаткування інституту, частину викладачів і студентів — у місто Прокоп'євськ на Кузбасі. Там їм надане приміщення і виділене навчальне устаткування. У лютому 1942 року почалися навчальні заняття. Вони мало чим нагадували минулі: проводилися в малопристосованих аудиторіях, в яких часто відмикалася електрика. У настільки складних умовах у березні 1942 року відбувся перший випуск студентів воєнного часу. Дипломи інженерів одержали тільки 6 осіб. У новому 1942/43 навчальному році в ДІІ у Прокоп'євську навчалося вже понад 400 студентів. Науковці інституту займалися дослідженнями, тематика яких була зв'язана з потребами фронту.
Після визволення Донбасу восени 1943 року з Прокоп'євська в Сталіно спрямована група викладачів для обстеження стану інституту. Збиток, завданий йому, становив понад 66 млн карбованців. Були спалені й зруйновані 13 навчальних і житлових будинків, розграбовані лабораторії, кабінети, бібліотека. Не менш значними були і людські втрати; розстріляні нацистами професор Н. А. Нікольський, завідувач кафедри математики С. Ф. Лебедєв, живцем спалені понад сто викладачів і співробітників інституту. Багато викладачів, співробітники, студенти віддали свої життя на фронті. У пам'ять про них у 1970 спорудили Пам'ятник медичним працівникам, що загинули в роки німецько-радянської війни (Донецьк) на території Донецького національного медичного університету.
Паралельно зі звільненням території Донбасу почалися роботи з відбудови його господарства. Разом із відновленням промислових підприємств відновлювався інститут. Викладачі й студенти працювали на відновленні навчальних корпусів, гуртожитку практично цілодобово. Завдяки їхній самовідданій праці 5 грудня 1943 року 678 студентів 1-2 курсів приступили до занять. Однак студенти не тільки навчалися, після занять вони продовжували ремонтувати аудиторії, бібліотеку, їдальню. У жовтні 1944 року основний склад інституту, що перебував у Прокоп'євську, прибув до Сталіно. У ДІІ знову почали діяти 4 факультети: гірничий, гірничо-механічний, металургійний і вуглехімічний.
Попри всі складності періоду відбудови, в інституті активно продовжувалися наукові дослідження. Професорсько-викладацький склад працював над найважливішими темами, пов'язаними з відновленням зруйнованого промислового потенціалу краю. У ДІІ організована центральна лабораторія з відкачування ґрунтових вод із шахт Донбасу на чолі з завідувачем кафедри гірничої механіки професором В. С. Паком.
Проте основна задача ДІІ з відновлення зруйнованої війною економіки полягала в підготовці великої кількості інженерно-технічних працівників. Стан самого інституту був досить складним: з 5 довоєнних навчальних корпусів до початку 1946 року в експлуатації перебувало лише три: другий навчальний корпус, 70 % корисної площі першого і 40 % третього. Через відсутність навчальної площі багато спеціальностей не мали лабораторій і кабінетів. Однак, попри це, уже до початку 1947–1948 навчального року число студентів досягло довоєнного рівня. Їхня підготовка проводилася за 14 спеціальностям на п'ятьох факультетах: гірничому, гірничо-механічному, геологорозвідувальному, металургійному, хіміко-технологічному. Для прискореної підготовки на базі ДІІ організовані трирічні вищі інженерні курси. До 1951 року ДІІ було практично цілком відновлено.
Поступово інститут розширювався: відновлене вечірнє відділення, відкрився факультет з підготовки фахівців промислового і цивільного будівництва, з 1953 року почав функціонувати заочний факультет. У цьому самому році відкрилася філія ДІІ в Краматорську. 1955 року відкрили вечірнє відділення в Макіївці.
Донецький політехнічний інститут
На початку 1960 року філії ДІІ з'явилися в Горлівці й Торезі (тепер — Чистякове). За своїм характером інститут ставав політехнічним, і 19 березня 1960 року його реорганізували у політехнічний. Тоді в інституті навчалися 8 355 студентів на 18 спеціальностях. Донецький політехнічний інститут мав у використанні 4 навчальні корпуси, 2 бібліотеки з книжковим фондом у 600 тисяч томів. Ректор ДПІ професор Прочан М. А. (він був ректором з 1952 до 1968 рік) велику увагу приділяв питанням зміцнення і розширення матеріальної та навчальної бази інституту, що дозволяло систематично збільшувати набори студентів.
З 1952 року розпочалася підготовка студентів для іноземних країн, і вже до 1960 року інститут закінчили понад 100 іноземних громадян з Китаю, Польщі, Угорщини й Болгарії, зокрема тут у 1967 році закінчив електротехнічний факультет Нгуєн Ван Ан, який згодом став Головою Національних зборів В'єтнаму.
У 1960-ті роки відкриті й нові факультети: у 1960 році — електротехнічний, 1966 року — механічний, у 1967 році — геолого-маркшейдерський, 1969 року — інженерно-економічний. Утворення нових факультетів продовжувалося й у 1970-ті роки: 1972 рік — енергетичний, 1974 рік — факультет обчислювальних технологій та автоматичних систем управління, що у 1977 році розділився на два самостійних факультети: ОТ (обчислювальної техніки, рос. ВТ) і факультет АСУ (автоматизованих систем управління, нині КІТА — комп'ютерно-інформаційних технологій і управління). Таким чином, до початку 1980-х років у базовому інституті працювали денні факультети:
- гірничий;
- гірничо-геологічний;
- гірничо-електромеханічний;
- металургійний;
- механічний;
- хімічної технології;
- інженерно-економічний;
- факультет обчислювальної техніки;
- факультет автоматичних
систем управління.
Також діяли два вечірніх факультети: гірничо-механічний і електромеханічний, а також заочний факультет. Крім того, створені факультети з навчання іноземних студентів, організаторів промислового виробництва і будівництва, підвищення кваліфікації викладачів середніх спеціальних навчальних закладів і підготовче відділення з денною і вечірньою формами навчання.
ДПІ дав також путівку в життя цілому ряду технічних університетів Донбасу, що виросли з підрозділів і філій базового інституту, у тому числі: Краматорському індустріальному інституту, перетвореному 1960 року з філії ДПІ на самостійний вищий навчальний заклад, і Макіївському інженерно-будівельному інституту, що також виріс з філії ДПІ.
З 1960 до 1990 року значно зміцніла матеріально-технічна база інституту. Чимала заслуга в її розвитку належить ректорам: М. А. Богомолову (1952—1968 рр.), Г. В. Малєєву (1968—1989 рр.), О. А. Мінаєву (ректор з 1989 року й понині). Побудовані сучасні корпуси механічного, хіміко-технологічного, енергетичного, гірничого факультетів. На початку 1990-х років базовий інститут розташовувався в 9 навчальних корпусах, навчальна площа яких становила близько 200 тис. м². У них розташовувалися 120 спеціалізованих аудиторій, понад 300 навчальних лабораторій і кабінетів, два навчальних телевізійних центри, обчислювальний центр, бібліотека з книжковим фондом понад 1,5 млн томів.
До початку 1990-х років ДПІ перетворився на один з найбільших вищих навчальних закладів України. У ньому працювало близько 1 400 викладачів, у тому числі 122 професори, доктора наук, близько 700 доцентів, кандидатів наук. Викладацьку і наукову працю вели 10 Заслужених працівників вищої школи України (серед них Зборщик М. П., Малєєв Г. В., Маценко В. М. та інші), відзначені званнями «Заслужений діяч науки і техніки України» (Гейєр В. Г., Клименко В. М., Сапицький К. Ф., Логвинов М. Г., Мінаєв О. А., Панов Б. С., Пак В. В. та інші).
Донецький державний технічний університет
1993 року ДПІ пройшов атестацію і рішенням Кабінету Міністрів України у вересні 1993 року йому присвоєно статус державного технічного університету. На базі ДонДТУ (рос. ДонГТУ) в цей період створено Регіональний навчально-науково-технічний комплекс, в який ввійшли також три інститути (гірничий, міжнародного співробітництва і Горлівський автомобільно-дорожній), Красноармійська філія (тепер — Індустріальний інститут ДонНТУ), 20 факультетів, Центр підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, підготовче відділення для іноземних громадян, три технікуми. Складний для країни в цілому період середини 1990-х років колектив університету здебільшого пройшов гідно, не тільки зберігши високий науковий і освітній потенціал закладу, але й забезпечивши умови для нового якісного стрибка в розвитку університету на початку нового тисячоліття.
Донецький національний технічний університет
Влітку 2001 року університет здобув статус національного[11]. До того часу кількість спеціальностей і спеціалізацій перевищила 60. Загальна чисельність студентів за всіма формами навчання перевищила 25 тисяч. На 88 кафедрах нині працюють 1 300 висококваліфікованих викладачів, серед яких лауреати Державних премій України, у тому числі професори Мінаєв О. А, Смірнов О. М., Башков Є. О., Троянський О. А.
ДонНТУ інтенсивно розвивається. Одне з найяскравіших прикладів його досягнень в останні роки — унікальний портал магістрів університету, створений за ініціативи декана факультету комп'ютерних наук і технологій (КНТ) О. Я. Анопрієнко. Портал став визнаним лідером науково-освітнього інформаційного простору не тільки в масштабах країни, але і за її межами[12]. Розвивається й культурно-просвітницька діяльність університету: 2006 року на його базі засновано молодіжний центр культури «Софійність» в місті Донецьку.
Університет в період війни
У зв'язку з війною на сході України, в місті Донецьку, щоб зберегти здоров'я і життя громадян України Донецький національний технічний університет наказом Міністерства освіти і науки України (Наказ МОН України № 1129 від 3 жовтня 2014) був переведений до міста Покровська Донецької області.
З 3 жовтня 2014 року виш змінив свою юридичну і фізичну адресу. Базою ВНЗ став Індустріальний інститут. Виконувачем обов'язків ректора був призначений Ляшок Ярослав Олександрович[6]. Частина співробітників і студентів погодилася співпрацювати з терористичною організацією «ДНР» і залишилася в місті Донецьк під керівництвом декана факультету комп'ютерних наук і технологій Анопрієнка.
У період роботи в м. Покровськ університет завдяки участі у міжнародних освітніх та наукових проєктах[13], залученню інфраструктурної підтримки Євросоюзу для переміщених закладів вищої освіти[14], власних коштів та за участі партнерів-представників великого бізнесу, зміг відновити на сучасному рівні матеріально-технічну базу, здійснити капітальний ремонт та енергомодернізацію двох навчальних корпусів. Запроваджено програми дуальної освіти у співробітництві з підприємствами групи Метінвест — Шахтоуправлінням «Покровське» та АКХЗ.
У Покровську університет відсвяткував свій 100-річний ювілей[15].
12 квітня 2022 року МОН України, з огляду на погіршення безпекової ситуації на Донеччині у зв'язку з наближенням фронту, ухвалене рішення про тимчасове переміщення Донецького національного технічного університету до м. Луцьк (наказ МОН України від 12.04.2022 № 332[7]), де він розмістився в одному з корпусів Луцького національного технічного університету[16][17].
.jpg)
28 лютого 2024 року перший корпус університету в Покровську зазнав значних пошкоджень внаслідок російського ракетного обстрілу[18] — зруйнована спортивна зала та прилегла частина будівлі корпусу, вибито вікна та двері[19].
Після евакуації університету до Покровська структура університету має такий вигляд.
- Факультети, інститути
- Гірничий факультет (ГФ)
- Факультет комп'ютерно-інформаційних технологій та автоматизації (ФКІТА)
- Факультет машинобудування, електроінженерії та хімічних технологій (ФМЕХТ)
- Економіко-гуманітарний факультет (ЕГФ)
- Інститут післядипломної освіти (ІПО)
- Докторантура-аспірантура
- Кафедра військової підготовки[20]
- Відокремлений структурний підрозділ «Костянтинівський індустріальний фаховий коледж ДВНЗ ДонНТУ»
ДонНТУ підтримує партнерські відносини з понад 40 університетами та науковими установами Європи[21]. Станом на 2022 рік виконуються спільні наукові та освітні проєкти з Католицьким університетом Лувену (Бельгія), Політехнічним Інститутом Лейрії (Португалія), Сілезьким технологічним університетом (Польща), Інститутом динаміки складних технічних систем імені Макса Планка, Технічним університетом Гамбург-Гарбурга, Технічним університетом Кайзерслаутерна, Штутгартським університетом, Університетом Отто фон Ґеріке (Німеччина), Університетом Вітовта Великого (Литва).
З 2013 по 2017 рік університет був партнером міжнародного консорціуму за Темпус-проєктом TATU[22]. В результаті реалізації проєкту був створений тренінг-центр з промислової атоматизації. Також такі центри були створені в університетах партнерах в Україні — НУ «ОМА», ІФНТУНГ, ХНУРЕ, ОНПУ[23][24].
Донецький національний технічний університет є видавцем та засновником низки наукових фахових періодичних видань. Більшість з них мають категорію «Б» в реєстрі наукових видань України. На сьогодні виходять друком такі збірки наукових праць та журнали[25]:
- Вісті Донецького гірничого інституту
- Економіка та право
- Науковий вісник ДонНТУ
- Наукові праці ДонНТУ. Серія «Гірничо-геологічна»
- Наукові праці ДонНТУ. Серія «Економічна»
- Наукові праці ДонНТУ. Серія «Електротехніка і енергетика»
- Наукові праці ДонНТУ. Серія «Інформатика, кібернетика та обчислювальна техніка»
- Наукові праці ДонНТУ. Серія «Машинобудування і машинознавство»
- Наукові праці ДонНТУ. Серія «Обчислювальна техніка та автоматизація»
- Наукові праці ДонНТУ. Серія «Педагогіка, психологія і соціологія»
- Наукові праці ДонНТУ. Серія «Проблеми моделювання та автоматизації проектування»
- Проблеми екології
Серед визначних науковців, викладачів ДонНТУ: Пак Вітольд Вітольдович, Панов Борис Семенович, Харламов Павло Васильович, Білецький Володимир Стефанович, Гейєр Віктор Георгійович, Рождественський Микола Миколайович, Коробчанський Іван Євстафійович, Александров Сергій Миколайович, Нікольський Ігор Леонідович, Оглоблін Дмитро Миколайович, Парфенюк Олександр Сергійович, Краснянський Михайло Юхимович, Носенко Юрій Лаврентійович та інші.
Див. також: Категорія:Викладачі ДонНТУ та Категорія: Науковці ДонНТУ
За роки існування ДонНТУ підготував понад 110 тисяч фахівців. Серед них чимало державних діячів, керівників підприємств, значних науковців. Зокрема, М. С. Хрущов очолював СРСР, О. Ф. Засядько у цей самий період очолював Держплан СРСР, М. М. Худосовцев, А. А. Пшеничний, М. С. Сургай, Ю. П. Ященко у різні роки були міністрами вугільної промисловості, С. Б. Тулуб двічі очолював Міністерство вугільної промисловості України та двічі — Міністерство палива та енергетики України, Ляшко О. П., Звягільський Ю. Л. очолювали Кабінет міністрів України, Янукович В. Ф. — колишній Президент України, віцепрем'єрами України були Гайдук В. А. і Клюєв А. П.
Серед випускників ДПІ — голова Національних Зборів В'єтнаму Нгуєн Ван Ан, керівник Донецької області Л. Г. Мельников, підприємець, філантроп і меценат Мохаммад Захур, режисер Фокін В. П., голова КПУ П. М. Симоненко, історик і шахіст Ю. В. Книшенко. Ім'я випускника і колишнього викладача кафедри нарисної геометрії народного артиста А. Б. Солов'яненка носить Донецький академічний театр опери і балету.
Випускниками ДонНТУ є також: засновник та директор Інституту фізики гірничих процесів НАНУ, член-кореспондент НАНУ Алексєєв А. Д.; директор Інституту економіки промисловості НАНУ, академік НАНУ Амоша О. І.; голова правління АТ «НДІ гірничої механіки імені М. М. Федорова», директор ДонВУГІ Грядущий Б. А.; один з директорів Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР, академік НАНУ Щербак М. П.
Див. також: Категорія:Випускники ДонНТУ
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
