Loading AI tools
NASA/ESA космічний телескоп, запущений 2021 року З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Космічний телескоп ім. Джеймса Вебба (англ. James Webb Space Telescope, JWST) — американський орбітальний інфрачервоний космічний телескоп. Призначений для широкого спектра спостережень в астрономії і космології, зокрема, спостереження найвіддаленіших об'єктів і подій у Всесвіті, як-от утворення перших галактик.
Загальна інформація | |
---|---|
Організація | НАСА / ЄКА / КАА / ІДКТ[1] |
Виготовлено з участю | Northrop Grumman Ball Aerospace & Technologies |
Дата запуску | 25 грудня 2021[2] |
Запущено з | Куру |
Засіб запуску | Ariane 5 ECA |
Тривалість місії | 5-10 років |
Маса | 6 т |
Тип орбіти | гало-орбіта навколо точки Лагранжа L2 системи Сонце—Земля |
Орбітальний період | 6 місяців |
Довжина хвилі | Інфрачервоне, Видимий спектр(частково) |
Діаметр | ~6,5 м |
Фокальна відстань | 131,4 м |
Інструменти | |
Mid-Infrared Instrument (MIRI) | 5 — 27 мкм (до 29мкм) |
Інфрачервоний Спектрограф (ближнього діапазону)(NIRSpec) | 0,6 — 5 мкм до 100 об'єктів рівночасно |
Інфрачервона камера (ближнього діапазону) (NIRCam) | 0,6 — 5 мкм |
Fine Guidance Sensor (FGS) | 1,6 — 4,9 мкм |
Зовнішні посилання | |
Інтернет-сторінка | jwst.nasa.gov sci.esa.int/jwst asc-csa.gc.ca jwst.stsci.edu |
Проєкт здійснюється шляхом міжнародної співпраці 17 країн, на чолі з НАСА, зі значним внеском Європейського та Канадського космічних агенств. Розробкою керував Центр космічних польотів імені Ґоддарда, головний підрядник — Northrop Grumman[3]. Початкова назва — «Космічний телескоп нового покоління» (англ. Next-generation space telescope — NGST). 2002 року названо на честь другого керівника НАСА Джеймса Вебба (1902—1992), що керував агенцією в 1961—1968 рр.
На кінець 2021 року витрати на створення телескопа складали понад 9,7 млрд доларів США, а з урахуванням подальших витрат (861 млн $ на п'ятирічну експлуатацію) загальна вартість проєкту перевищила 10 млрд $[4].
Телескоп успішно запущено о 12:20 UTC 25 грудня 2021 року ракетою-носієм Аріан-5[5]. Він прибув до точки Лагранжа Сонце — Земля L2 у січні 2022 року. Перше зображення від JWST було опубліковано на прес-конференції 11 липня 2022 р[6]. Уже в перші тижні своєї роботи JWST вдалося зробити відкриття, можливо, найвіддаленішого астрономічного об'єкта за історію спостережень — галактики GLASS-z13[7].
Цей телескоп є наступником телескопа Габбла, як головної місії НАСА в астрофізиці. На момент запуску телескоп Вебба був найбільшим, найдорожчим та найчутливішим оптичним та інфрачервоним космічним телескопом в історії людства, та одним із найважливіших проєктів в астрономії у XXI столітті.
Ранні роботи з розробки наступника телескопа Габбла між 1989 і 1994 роками привели до концепції телескопа Hi-Z[8], 4-метрового інфрачервоного телескопа, який працював би на орбіті в три астрономічні одиниці. Ця далека орбіта була б вигідна через менший світловий шум від зодіакального пилу[9]. Інші ранні плани передбачали місію телескопа-попередника ініціативи НАСА NEXUS (Nexus for Exoplanet System Science)[10].
Виправлення невтішних характеристик космічного телескопа Габбл (HST) у перші роки його роботи зіграло значну роль у народженні JWST. 1993 року НАСА підготувало місію Space Shuttle, яка мала замінити камеру HST і модернізувати його спектрограф, щоб компенсувати сферичну аберацію в його основному дзеркалі. Хоча астрономічна спільнота з нетерпінням чекала цієї місії, НАСА попереджало, що така унікальна місія досить ризикована і що її успішне завершення жодним чином не гарантується. Тож Асоціація університетів для досліджень в астрономії (AURA), яка керує Інститутом досліджень космічним телескопом (STSI), сформувала комітет із провідних американських астрономів для оцінки ефективності ремонтної місії та вивчення ідей для майбутніх космічних телескопів, які знадобляться, якщо ремонтна місія не буде виконана. Підбадьорений успіхом HST та визнаючи інноваційну роботу в Європі для майбутніх місій[11][12], цей комітет, що отримав назву HST & Beyond, запропонував концепцію більшого та набагато холоднішого, чутливого до інфрачервоного випромінювання телескопа, який міг би досягти космологічного часу народження перших галактик. Ця високопріоритетна наукова мета була поза межами можливостей HST, оскільки, як теплий телескоп, він був засліплений інфрачервоним випромінюванням від власної оптичної системи. На додаток до рекомендацій щодо продовження місії HST до 2005 року та розробки технологій для пошуку планет навколо інших зір, НАСА прийняло головну рекомендацію HST & Beyond[13] щодо великого холодного космічного телескопа (охолодженого до сотень градусів нижче 0 °C) і розпочало процес планування майбутнього JWST.
Починаючи з 1960-х років на початку кожного десятиліття національні академії організували спільноту астрономів США, для творчої візії про астрономічні інструменти та дослідження на наступне десятиліття, а також досягнення консенсусу щодо цілей і пріоритетів. Бувши вірним прихильником «Декадних (десятирічних) опитувань астрономії та астрофізики» (англ. Astronomy and Astrophysics Decadal Survey), які ще з 1960-х доносили думку астрономічної спільноти щодо перспектив розвитку астрономії до агентства, НАСА також досягло надзвичайного успіху в розробці програм та інструментів для виконання рекомендацій опитування. Таким чином, підтримуючи майбутній телескоп із середини 1990-х років, астрономічна спільнота надала йому високого пріоритету в десятирічному опитувані 2000 року. Підготовка опитування включала подальший розвиток наукової програми, яка стала відомою як «Космічний телескоп наступного покоління» (англ. Next Generation Space Telescope, NGST)[14], а також досягнення відповідних технологій НАСА. У міру розвитку концепції NGST було посилено важливість місії для вивчення народження галактик у молодому Всесвіті та пошуку планет навколо інших зір. Як і очікувалось, NGST отримав найвищий рейтинг у десятирічному огляді астрономії та астрофізики 2000 року[15], що дозволило продовжити проєкт із повним схваленням консенсусу спільноти.
Проєктування телескопа розпочалась 1996 року з бюджетом 500 млн дол., а запуск спочатку планувався на 2007 рік. Проєкт кілька разів відкладали, а видатки зростали.
У 2002 році, після розробки дизайну, телескоп перейменували на честь другого адміністратора НАСА (1961—1968) Джеймса Е. Вебба (1906—1992). Вебб очолював агентство під час програми Аполлон і заснував наукові дослідження як основну діяльність НАСА[15]. JWST — це проєкт НАСА у міжнародній співпраці Європейського космічного агентства (ESA) та Канадського аерокосмічного агентства (CSA).
2005 року проєкт переробили. Початкові оцінки вартості межах 500 млн — 1 млрд $ були ненадійними і пізніше спонукали робити детальніші розрахунки перед десятирічними оглядами.
Для НАСА проєкт став однією з «великих стратегічних місій» відділу астрофізики (англ. Astrophysics Science Division), де «великими» зазвичай називають проєкти вартістю понад 1 млрд $[16].
У січні 2007 року дев'ять із десяти ключових технологій проєкту успішно пройшли технологічну експертизу без захисту (англ. Technology Non-Advocate Review, T-NAR)[17]. Ці технології були визнані достатньо зрілими, щоб зняти значні ризики в проєкті. У квітні 2007 року було розроблено технологію останнього елемента, що залишався — кріоохолоджувача MIRI. Ця технологічна експертиза стала початковим кроком у процесі, який зрештою перевів проєкт на етап детального проєктування (фаза C). До травня 2007 р. витрати все ще були на плановому рівні[18]. У березні 2008 року проєкт успішно завершив попередню експертизу конструкції (англ. Preliminary Design Review, PDR).
Рік | Планована дата запуску |
Повний бюджет (мільярдів доларів США) |
---|---|---|
1997 | 2007[19] | 0,5[19] |
1998 | 2007[20] | 1[21] |
1999 | 2007—2008[22] | 1[21] |
2000 | 2009[23] | 1,8[21] |
2002 | 2010[24] | 2,5[21] |
2003 | 2011[25] | 2,5[21] |
2005 | 2013 | 3[26] |
2006 | 2014 | 4,5[27] |
2008: Preliminary Design Review | ||
2008 | 2014 | 5.1[28] |
2010: Critical Design Review | ||
2010 | 2015 to 2016 | 6,5[29] |
2011 | 2018 | 8,7[30] |
2013 | 2018 | 8,8[31] |
2017 | 2019[32] | 8,8 |
2018 | 2020[33] | ≥8,8 |
2019 | Березень 2021[34] | 9,66 |
2021 | Грудень 2021[35] | 9,70 |
2009 року НАСА почало прохати більше коштів. Незалежне оцінювання (Independent Comprehensive Review Panel, ICRP) у звіті за жовтень 2010 показало, що бюджет, прийнятий у 2008 році, був недосконалим і не враховував деякі передбачувані видатки. Звіт також стверджував, що збільшення кошторису й затримки були спричинені бюджетом і керівництвом, а не інженерними проблемами. Як наслідок, для керування бюджетом проєкту створили нову структуру, окрему від відділу астрофізики. Нові видатки привернули політичну й громадську увагу, мали вплив на усі астрофізичні проєкти та Директорат наукових місій NASA[en] в цілому. НАСА винесло з цього кілька уроків, зокрема усвідомлювати залежність від незавершених розробок, ефективніше оцінювати вимоги і мати бюджетні резерви[16].
У квітні 2010 року телескоп пройшов критичну експертизу конструкції (англ. Mission Critical Design Review, MCDR). Проходження MCDR означало, що обсерваторія в цілому відповідатиме всім науковим та інженерним вимогам для здійснення своєї місії й дало «зелене світло» для її будівництва[36]. Після MCDR було скориговано розклад запуску, він передбачався в 2018 році[37].
До 2011 року проєкт JWST перебував на завершальній стадії проєктування та виготовлення (фаза C). Як і будь-яка складна конструкція, яку неможливо змінити після запуску, були детальні огляди кожної частини проєкту, будівництва та передбачуваної експлуатації. Проєкт запровадив нові технологічні кордони, він пройшов перевірку дизайну. Датою запуску було оголошено 2018 рік[38].
25 листопада 2015 року на телескоп встановили першу частину дзеркала та деяке інше обладнання[39]. У лютому 2016 року головне дзеркало було повністю готове. Його збирання відбувалося в Центрі космічних польотів імені Ґоддарда[40].
JWST орієнтований на астрономію ближньо-інфрачервону астрономію, але він також може спостерігати оранжеве та червоне видиме світло, а також середню інфрачервону область, залежно від інструменту. Акцент на дослідженні близького і середнього інфрачервоного випромінювання зроблено з трьох основних причин:
Наземні телескопи мають спостерігати крізь атмосферу Землі, яка є непрозорою в багатьох інфрачервоних діапазонах (див. малюнок атмосферного поглинання). Атмосфера містить багато хімічних сполук, таких як вода, вуглекислий газ і метан, що значно ускладнює аналіз навіть у тих діапазонах, де вона майже прозора, адже вони поглинають електромагнітне випромінювання в окремих лініях спектра. Наявні космічні телескопи, такі як Габбл, не могли вивчати цей діапазон, оскільки їх дзеркала недостатньо охолоджені (дзеркало Габбла підтримується при температурі близько 15 °C (288 K)), тому сам телескоп сильно випромінює в інфрачервоному діапазоні[42].
JWST працює на орбіті навколо точка Лагранжа L2 системи Сонце—Земля, на відстані приблизно 1 500 000 км від Землі (вчетверо далі Місяця). Така відстань практично унеможливлює ремонт або оновлення обладнання JWST після запуску, принаймні з тими космічними кораблями, що були недоступні на етапі проєктування та виготовлення телескопа. Утім, конструктори все ж вирішили обладнати телескоп стикувальним кільцем із розрахунком на можливі відвідини перспективними космічними кораблями[43][44]. Об'єкти поблизу цієї точки Лагранжа обертаються навколо Сонця синхронно із Землею, що дозволяє телескопу залишатися на приблизно постійній відстані від нашої планети[45] та мати приблизно однакову орієнтацію сонячного щита й платформи телескопа відносно Сонця та Землі. Така конфігурація дозволить підтримувати температуру телескопа нижче 50 K, що необхідно для спостережень в інфрачервоному діапазоні[46][47].
У цілому, телескоп складається з таких частин: платформа космічного апарату, оптична система, інтегрований науково-інструментальний модуль і сонцезахисний щит.
Платформа космічного корабля є основним носійним компонентом космічного телескопа Джеймса Вебба, який об'єднує різні частини телескопа. Вона містить шість основних підсистем: електроживлення, орієнтації, зв'язку, керування та обробки даних, термоконтролю і рушійну установку[48]. Двома іншими основними елементами JWST є інтегрований модуль наукових інструментів (англ. Integrated Science Instrument Module, ISIM) та оптична система телескопа (англ. Optical Telescope Element, OTE)[49].
Для проведення спостережень в інфрачервоному спектрі необхідно підтримувати дзеркала та наукові прилади при температурі нижче 50 К, інакше інфрачервоне випромінювання самого телескопа засліплює його прилади. Тому телескоп використовує великий сонцезахисний екран, щоб блокувати світло й тепло від Сонця, Землі та Місяця, а його розташування поблизу точки Земля — Сонце L2 залишатиме всі три тіла по один бік від космічного корабля весь час[50]. Його гало-орбіта навколо точки L2 уникає тіні Землі та Місяця, підтримуючи постійні умови для сонячного екрана та сонячних батарей[45].
Кожен шар п'ятишарового сонцезахисного щита[51] виготовлено з Каптону E, комерційно доступної поліімідної[en] плівки від DuPont, вкритої алюмінієм з обох боків. Обернена до Сонця поверхня двох найгарячіших шарів додатково вкрита легованим кремнієм і саме через це вона має рожевий відтінок. Перший шар плівки має товщину 0,05 мм, усі інші — 0,025 мм. Алюмінієве покриття має товщину близько 100 нм, кремнієве — близько 50 нм. Загалом кожен шар не товщий людської волосини[52]. Мікророзриви полотна щита під час тестів 2018 року привели до чергових затримок запуску Джеймса Вебба[53].
Сонцезахисний щит розрахований на дванадцятикратне складання, щоб поміститись в обтічник ракети Ariane 5, який має діаметр 4,57 м і довжину 16,19 м. Після розгортання щит матиме розмір 14 м × 21 м, що можна порівняти з розміром тенісного корту. Сонцезахисний щит зібрала вручну компанія ManTech (NeXolve) в Гантсвіллі, штат Алабама (США), потім його доставили для тестування до Northrop Grumman в Редондо-Біч, штат Каліфорнія (США)[54].
Оптична система JWST являє собою тридзеркальний анастигмат[55], який використовує опукле вторинне[56] та третинне дзеркала для передачі зображень без оптичних аберацій у широкому полі.
Головне дзеркало телескопа ім. Джеймса Вебба складається з 18 шестикутних дзеркальних елементів діаметром 1,32 м зроблених із берилію, вкритого тонким шаром золота. Складене з частин дзеркало має діаметр 6,5 м, а його площа — 25,4 кв. м. Під час запуску дзеркало перебувало під обтічником ракети в згорнутому вигляді[43].
Вторинне дзеркало має діаметр 0,74 м. Воно розміщене на довгих штангах, які під час запуску були складені[56].
Для взаємного позиціювання дзеркальних елементів та надання їм належної форми телескоп має 132 невеликих двигуни (так звані актуатори)[57]. Кожен із 18 сегментів головного дзеркала керується 7 актуаторами: 6 уздовж країв для регулювання положення та один у центрі для регулювання радіуса кривини. Загалом головне дзеркало має 126 актуаторів, і ще 6 актуаторів для вторинного дзеркала, що дає в цілому 132[58]. Приводи можуть позиціювати дзеркало з точністю до 10 нанометрів.
Третинне дзеркало закріплено нерухомо[56]. Воно відбиває світло на кермове дзеркало (англ. steering mirror), яке може регулювати своє положення (для протидії вібрації) і спрямовує світло на наукові інструменти[59].
Головним субпідрядником у виконанні робіт з оптики стала Ball Aerospace & Technologies, яку направляв головний підрядник, Northrop Grumman Aerospace Systems, що уклав контракт із Центром космічних польотів імені Ґоддарда[60][61].
Інтегрований науково-інструментальний модуль (англ. Integrated Science Instrument Module, ISIM) складається з таких дослідницьких інструментів:
Камера ближнього інфрачервоного діапазону є основним блоком формування зображення «Вебба» і складається з масиву ртутно-кадмієво-телурових детекторів[62][63]. Робочий діапазон приладу становить від 0,6 до 5 мкм. Його розробив Аризонський університет спільно з Центром передових технологій компанії Lockheed Martin.
До завдань приладу входять:
Прилад оснащений коронографом, який дозволяє робити знімки слабких об'єктів поблизу яскравих джерел. За допомогою коронографа астрономи сподіваються визначити характеристики екзопланет, що обертаються навколо найближчих зір.
Спектрограф ближнього інфрачервоного діапазону аналізуватиме спектр джерел, що дозволить отримувати інформацію як про фізичні властивості досліджуваних об'єктів (наприклад, температуру та масу), так і про їх хімічний склад. Інструмент здатний робити спектроскопію середньої роздільної здатності в діапазоні довжин хвиль 1—5 мкм і низької роздільної здатності з довжиною хвилі 0,6—5 мкм[64].
Багато об'єктів, які «Вебб» вивчатиме, випромінюють настільки мало світла, що телескопу для аналізу спектра необхідно збирати світло від них протягом сотень годин. Щоб вивчити тисячі галактик за 5 років роботи телескопа, спектрограф розроблено з можливістю одночасного спостереження 100 об'єктів на площі неба 3 × 3 мінути[64]. Для цього вчені та інженери центру Годдарда розробили технологію мікрозатворів для керування світлом, що потрапляє в спектрограф.
Мікроелектромеханічна система називається «масив мікрозатворів» (англ. microshutter array). У комірках мікрозатворів спектрографа NIRSpec є кришки, які відкриваються і закриваються під дією магнітного поля. Кожен осередок розміром 100 на 200 мкм[65] індивідуально керується і може бути відкритим або закритим, надаючи або, навпаки, блокуючи відповідну ділянку неба для спектрографа. Всього в пристрої 250 000 мікрозатворів.
Прилад для роботи в середньому діапазоні інфрачервоного випромінювання (5—28 мкм[66]) складається з камери з датчиком, що має роздільну здатність 1024 × 1024 пікселя[66], та спектрографа.
MIRI складається з трьох масивів арсен-кремнієвих детекторів. Чутливі детектори цього приладу дозволять побачити червоний зсув далеких галактик, формування молодих зір і слабко видимих комет, а також об'єкти в поясі Койпера. Модуль камери надає можливість знімання об'єктів у широкому діапазоні частот з великим полем зору, а модуль спектрографа забезпечує спектроскопію середньої роздільної здатності з меншим полем зору, що дає змогу отримувати докладні фізичні дані про віддалені об'єкти[67].
Номінальна робоча температура для MIRI — 7 К. Така температура не може бути досягнута використанням лише пасивної системи охолодження — сонцезахисного щита, який забезпечує температуру близько 40 К. Натомість, охолодження здійснюється в два етапи: установка попереднього охолодження на основі пульсаційної трубки (англ. Pulse Tube precooler) охолоджує прилад до 18 К, потім теплообмінник з адіабатичним дроселюванням внаслідок ефекту Джоуля — Томсона знижує температуру до 7 К[67].
Прилад розробила група під назвою MIRI Consortium, що складається з вчених та інженерів із країн Європи, команди співробітників Лабораторії реактивного руху у Каліфорнії та вчених із кількох інститутів США[67].
Датчики точного наведення (Fine Guidance Sensor/FGS) і пристрій формування зображення в ближньому інфрачервоному діапазоні та безщілинний спектрограф (Near InfraRed Imager and Slitless Spectrograph/NIRISS) будуть упаковані разом, але по суті це два різні пристрої[68]. Обидва пристрої розроблені Канадським космічним агентством.
FGS застосовується для стабілізації променя зору телескопу під час спостережень. Вимірювання FGS застосовуються для як контролю загальної орієнтації космічного апарату, так і для керування тонким кермовим дзеркалом стабілізації зображення.
Збирання телескопа було завершено у 2016 році, того ж року розпочали тестування[69][70]. У вересні 2017 року дату старту перенесли на весну 2019 року[71].
У березні 2018 року через пошкодження сонцезахисного екрана телескопа, який розірвався під час тестового розгортання, НАСА відклало запуск на травень 2020 року[72][73].
У липні 2018 року за рекомендаціями незалежної комісії запуск було перенесено на 31 березня 2021 року[74][75][76].
У березні 2020 року роботи з телескопом були призупинені через пандемію коронавірусної хвороби, що вилилось в чергове перенесення запуску. У червні 2020 року НАСА оголосила про запуск до кінця 2021 р.[77] Після відновлення робіт над телескопом у липні 2020, дата запуску була призначена на 31 жовтня 2021 року[78][79].
Наприкінці травня 2021 року виникли проблеми з доставлянням вже готового телескопа на космодром, його монтажем на ракету та власне з ракетою-носієм Ariane 5 і дату старту знову відклали[80][81].
У вересні 2021 року запуск телескопа було призначено на 18 грудня 2021 року[82][83], а наприкінці листопада запуск перенесли на 22 грудня 2021 року[84][85].
14 грудня телескоп встановили на ракету-носій Ariane 5 і виявили проблеми обміну даними між телескопом та ракетою (частина даних під час передачі втрачалася). НАСА відклала старт до 25 грудня[2].
На відміну від телескопа Габбла, який досліджує небо в ближньому ультрафіолетовому, видимому і ближньому інфрачервоному спектрах (0,1—1 мкм), телескоп Вебба здійснюватиме спостереження в нижчому частотному діапазоні: від довгохвильового видимого світла до середнього інфрачервоного (0,6—28,3 мкм), що дасть йому змогу спостерігати об'єкти з великим червоним зсувом, які занадто старі і дуже далекі для спостереження Габблом[86][87].
«Джеймс Вебб» матиме вдвічі меншу масу, ніж «Габбл», проте його головне дзеркало — 6,5-метровий вкритий золотом берилієвий рефлектор — має площу 25,4 кв. м, що більш як ушестеро перевищує площу дзеркала Габбла[88].
Очікувалося, що за чутливістю телескоп Вебба перевершить свого попередника — телескоп Габбла — в 100 разів[89]. Телескоп Вебба настільки чутливий, що міг би помітити теплову сигнатуру джмеля на Місяці, спостерігаючи за ним із Землі[41].
Назва | Рік | Довжина хвилі (мкм) | Апертура (м) |
Охолодження |
---|---|---|---|---|
InfraRed Astronomical Satellite (IRAS) | 1983 | 12—100 | 0,57 | Рідкий гелій |
Spacelab Infrared Telescope (IRT) | 1985 | 1,7—118 | 0,15 | Рідкий гелій |
Інфрачервона космічна обсерваторія[en] (ISO)[91] | 1995 | 2,5—240 | 0,60 | Рідкий гелій |
Space Telescope Imaging Spectrograph (STIS) телескопу Габбла | 1997 | 0,115—1,03 | 2,4 | Пасивне |
Near Infrared Camera and Multi-Object Spectrometer (NICMOS) телескопу Габбла | 1997 | 0,8—2,4 | 2,4 | Нітроген, згодом кріокамера[en] |
Спітцер | 2003 | 3—180 | 0,85 | Рідкий гелій |
Wide Field Camera 3 (WFC3) телескопу Габбла | 2009 | 0,2—1,7 | 2,4 | Пасивне та термоелектричне[92] |
Гершель | 2009 | 55—672 | 3,5 | Рідкий гелій |
JWST | 2021 | 0,6—28,5 | 6,5 | Пасивне і кріокамера (MIRI) |
Час спостережень на JWST розподіляється за трьома програми[93]:
Після старту НАСА виділяла чотири основні напрямки досліджень[95][96]:
Спостереження телескопа за квазарами допоможе пролити світло на космологічну епоху реіонізації, адже при народженні галактик квазари, які є надмасивними чорними дірами в їхніх центрах, мали найбільший вплив на їхню еволюцію і були найяскравішими[97].
Крім того, були плани використати JWST для пошуку і дослідження малих тіл Сонячної системи, зокрема транснептунових об'єктів[98].
JWST виведено на орбіту 25 грудня 2021 року ракетою-носієм Ariane 5 з космодрому Куру. Ракету-носій надала Європейська космічна агенція. Після успішного запуску адміністратор НАСА Білл Нельсон назвав це «великим днем для планети Земля»[99]. Телескоп відділився від верхнього ступеня через 27 хвилин 7 секунд після запуску й розпочав 30-денну подорож до точки Лагранжа L2. Спеціальна сторінка на сайті НАСА дозволяла спостерігати в реальному часі стан телескопа на його шляху до точки призначення: час польоту, відстань від Землі, відстань до точки Лагранжа, швидкість руху, температуру й фазу розгортання[100]. Після запуску Президент Франції Емманюель Макрон заявив, що запуск орбітального телескопа «Джеймс Вебб» має стати однією з ключових подій в історії освоєння космосу[101].
Після запуску телескоп вдало провів два коригування траєкторії (25 і 27 грудня), аби дістатися точки Лагранжа. У цих маневрах обсерваторія витратила менше палива, ніж планувалося. Економія палива означає, що телескоп може працювати довше, ніж 10 років, на які був розрахований спочатку[102][103].
Космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST або Webb) у далекосяжних пошуках екзопланет отримає певну допомогу від набагато меншого штучного супутника, оптимізованого для спостереження за активністю зірок. Згідно повідомлення NASA, на допомогу Джеймсу Веббу в 2026 році буде запущено кубсат, який називається — моніторинг активності найближчих зірок за допомогою ультрафіолетової візуалізації та спектроскопії, або MANTIS. Як сплановано, ці два космічні об'єкти доповнять один одного. Серед багатьох завдань JWST ретельно вивчає атмосферу кам’янистих планет, на яких може існувати життя, як-от нещодавнє дослідження екзопланети в системі TRAPPIST-1. Тим часом MANTIS буде розглядати активність зірок, наприклад їх спалахи. MANTIS дивитиметься в глиб космосу в ультрафіолетовому світлі, включаючи найенергетичніший набір довжин хвиль, знаний як екстремальний ультрафіолет. За даними Університету Колорадо в Боулдері, це буде перший дослідник неба в цьому діапазоні після того, як Extreme Ultraviolet Explorer[134] припинив свою діяльність у 2001 році[135].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.