Держа́вний переворо́т(фр.coup d'état (i[ˌkuːdeɪˈtɑː]); у перекладі на англ.stroke of state; також англ.coup, overthrow) — насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови. Державний переворот, як правило, є зміною при владі однієї фракції правлячої верхівки на іншу. Така зміна влади здійснюється, зазвичай, невеликою групою людей, частіше— але не завжди— військовими і не має підтримки більшості населення.
Насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади у результаті таємної змови. Переворот, як правило, є зміною при владі однієї фракції правлячої верхівки на іншу. Така зміна влади здійснюється, зазвичай, невеликою групою людей, частіше— але не завжди— військовими і не має підтримки більшості населення. Державний переворот може здійснюватися під керівництвом однієї або кількох політичних партій, нездатних завоювати владу іншим, демократичним шляхом (себто через вибори).
З огляду етимології «переворот»— це те саме, що й революція (лат. revolutio— поворот, переворот). Однак в політичній історії поняття «революція» застосовують до масштабних і тривалих процесів, що ведуть до глибоких, якісних змін в розвитку явищ суспільства, тоді як «переворот» застосовують власне до події зміни влади, що її наслідки не обов'язково є революційними за своїми масштабами або призводять до тріумфу в суспільстві реакційно-консервативних сил. Зазвичай, після перевороту в країні встановлюється диктатура, а іноді розпочинається громадянська війна.
Державний переворот Наполеона Бонапарта (10-11 листопада 1799)— державний переворот, що його здійснив у Франції генерал Наполеон Бонапарт за підтримки промислової буржуазії. Переворот встановив режим консульства. Влада перейшла до тимчасового уряду, що складався з трьох консулів (Бонапарт, Сієс, Роже-Дюко).
Палацовий переворот— змова обмеженого кола осіб, наближених до правлячої особи (зазвичай монарха), або командирів гвардійських частин. Історії відомі кілька періодів, що їх можна схарактеризувати як епохи палацових переворотів. У середині IIIст.н.е. Римська імперія пережила період «солдатських імператорів», коли за 33 роки, з 235 по 268рр., на троні змінилося 14 імператорів. В епоху палацових переворотів у Російській імперії за 37 років, з 1725 по 1762 роки, верховні правителі змінювалися п'ять разів, причому майже в кожному випадку в результаті змови.
Відомі палацові перевороти
Переворот 1762 року— палацовий переворот у Росії 9 липня 1762, під час якого було скинуто імператора Петра III і на престол зійшла його дружинаКатерина II. За тиждень за загадкових обставин скинутий імператор помер.
Вбивство Павла I (23/24 березня 1801)— вбивство російського імператора в результаті змови за участи гвардійських офіцерів. Новим імператором було проголошено сина Павла, Олександра.
Усунення від влади Хрущова (14 жовтня 1964)— внутрішній переворот в Політбюро ЦК КПРС, внаслідок якого було звільнено з усіх керівних постів Микиту Хрущова. Місце першого секретаря ЦК КПРС і фактичного керівника СРСР зайняв Леонід Брежнєв.
Переворот або заколот, що в ньому керівну та вирішальну роль відіграють військові, називають «військовим переворотом» або «путчем» (від нім.Putsch). Особливою характерністю путчу є те що, на відміну від державного перевороту він проводиться невеликою групою змовників, без підтримки широких соціальних груп. Відповідно, режим, що прийшов до влади за допомогою путчу заведено називати «військовою диктатурою» або «хунтою». У результаті такого захоплення влади політичне управління в країні переходить до військових, що вони запроваджують у країні надзвичайний стан (стан облоги), обмежують громадянські права та свободи, розпочинають репресії проти противників військового режиму. Путч здійснюється шляхом військової змови та в більшості випадків із залученням обмеженого контингенту військ.
Етимологія
Сучасне німецьке Putsch значить путч і скоріш за все звуконаслідування слова Pietsch – поштовх, силач. Німецьке Putsch споріднене англійському дієслову to push — штовхати, рухати.
Каппський заколот (10-17 березня 1920)— спроба консервативних сил Німеччини скинути уряд Веймарської республіки. Свою назву отримав від імен одного з керівників путчистів— юнкера (землевласника) Вольфганга Каппа.
«Травнева криза» (13-29 травня 1958)— спроба військового перевороту французького генерала Рауля Салана під час Алжирської війни.
«Путч генералів» (22-25 квітня 1961)— остання, невдала спроба французьких військових в Алжирі зупинити рух до незалежності цієї країни. На чолі заколотників стояли генерали Едмон Жуо, Моріс Шалль, Рауль Салан та Андре Зеллер.
Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х . :Право, 2015
Г. Зеленько. Переворот державний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.— К.:Парламентське видавництво, 2011.— с.549 ISBN 978-966-611-818-2
Е.Н.Глазунова. США и государственный переворот в Иране 1953 года (по материалам архива ЦРУ) // «Новая и новейшая история» (Москва).— 2013.— №3.— С. 100—117.(рос.)
Карл Маркс. Вісімнацяте Брюмера Луї Бонапарта.— Харків, Державне видавництво України, 1925.
Фёдор Сергеев. «Операция Гватемала» (1954 г.) // «Вопросы истории» (Москва).— 1981.— №8.(рос.)
Фёдор Cepreeв. Чили: анатомия заrовора.— Москва: Международные отношения, 1986.(рос.)
Carlson Anyangwe, Revolutionary Overthrow of Constitutional Orders in Africa, Langaa RPCIG, 2012.(англ.)
Ken Connor, David Hebditch, How to Stage a Military Coup: From Planning to Execution, Barnsley: Pen and Sword Books, 2008.(англ.)
Nicholas Cullather, Secret History: The CIA's classified account of its operations in Guatemala, 1952—1954, Palo Alto: Stanford University Press, 2006.(англ.)
Ariel Dorfman, Pilar Aguilera (ed.) and Ricardo Fredes (ed.), Chile: The Other September 11: An Anthology of Reflections on the 1973 Coup, Ocean Press, 2006, 120 pp.(англ.)
Mark J. Gasiorowski (ed.) and Malcolm Byrne (ed.), Mohammad Mosaddeq and the 1953 Coup in Iran, Syracuse University Press, 2004.(англ.)
D. J. Goodspeed, Six Coups d'État, New York: Viking Press, 1962.(англ.)
Richard H. Immerman, The C.I.A. in Guatemala: The Foreign Policy of Intervention, Austin: University of Texas Press, 1982.(англ.)
Edward Luttwak, Coup d'état: A Practical Handbook, Harvard University Press, 1969.(англ.)
Curzio Malaparte, Technique du coup d'état, Paris: Bernard Grasset, 1931.(фр.)
Eric A. Nordlinger, Soldiers in Politics: Military Coups and Governments, Upper Saddle River NJ: Prentice-Hall, 1977.(англ.)
Kermit Roosevelt, Countercoup: The Struggle for the Control of Iran, New York: McGraw-Hill, 1979.(англ.)
Stephen Schlesinger and Stephen Kinzer, Bitter Fruit: The Story of the American Coup in Guatemala, Cambridge: Harvard University Press, 1999.(англ.)
Peter Dale Scott, «The United States and the Overthrow of Sukarno, 1965—1967», in Pacific Affairs, Summer 1985, pp. 239—264.(англ.)
i[ˌkuːdeɪˈtɑː]); у перекладі на англ. stroke of state; також англ. coup, overthrow) — насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови. Державний переворот, як правило, є зміною при владі однієї фракції правлячої верхівки на іншу. Така зміна влади здійснюється, зазвичай, невеликою групою людей, частіше — але не завжди — військовими і не має підтримки більшості населення.
Зовнішні відеофайли
