Давньопольська мова
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Давньопольська мова, також старопольська мова (пол. język staropolski) — назва початкового періоду розвитку польської мови[1][2], визначеного часовими рамками від моменту відокремлення польської мови з пралехітського діалекту[Ком 1] до початку XVI століття (початку середньопольского періоду)[3] або (без включення до давньопольського періоду дописемної епохи) з 1136 року, часу появи «Гнезненської булли» (пол. Bulla protekcyjna) — писемної пам'ятки з польськими глосами, до початку XVI століття[4]. Кінець давньопольского періоду визначається постанням на базі культурного діалекту[Ком 2] літературної польської мови[5].
Давньопольська мова характеризується такими фонетичними явищами і процесами, як: лехітська переголосовка; вокалізація сонантів /r/, /ŕ/ і /l/, /l'/; занепад редукованих; виникнення компенсувальної довготи у деяких голосних після втрати редукованих у слабкій позиції; випадіння інтервокального /j/ і стягнення голосних; втрата протиставлення голосних фонем за довготою-звуженістю; збіг спільнослов'янських носових /*ǫ/ і /*ę/ в одному голосному з подальшим розвитком його в носові /ǫ/ та /ę/; усталення замість загальнослов'янського рухомого наголосу спочатку ініціального (на першому складі), а потім парокситонічного (на передостанньому складі); перехід палаталізованих передньоязикових приголосних /s'/, /z'/, /t'/, /d'/ у середньоязикові палатальні шиплячі тощо. Для морфологічної системи давньопольської мови характерні: формування нової, побудованої за родовою ознакою системи відмінювання іменників: чоловічого, жіночого та середнього типів; втрата простих форм минулих часів, імперфекта та аориста; витіснення коротких іменних форм прикметників і дієприкметників повними (займенниковими); розвиток форм перфекта нових форм минулого часу тощо[6]. Основний вплив на лексику давньопольської справляли латинська, чеська і німецька мова[7].
Джерелами для вивчення давньопольської мови в дописемну добу є дані порівняльно-історичної граматики слов'янських мов, матеріал польських діалектів і кілька пам'яток писемності з польськими глосами[8]; джерела письмової доби — численні пам'ятки латинської мови з польськими глосами і пам'ятки, створені тільки польською мовою: «Свентокшиські проповіді» (пол. Kazania świętokrzyskie), «Флоріанський псалтир» (пол. Psałterz floriański), «Богородиця» (пол. Bogurodzica), «Шарошпатацька Біблія» (пол. Biblia szaroszpatacka) і багато інших[9].
Давньопольська мова була поширена головним чином на території сучасної Польщі: в ранню епоху свого існування — в польських племінних князівствах, пізніше — в польському Королівстві.