Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Гломе́рулонефри́т (також клубочковий нефрит чи хвороба Брайта) — збірна назва захворювань нирок (зазвичай обох), що характеризуються ураженням ниркових клубочків (glomerula). Багато хвороб з цієї групи (однак не всі) спричинюють запальні процеси ниркових клубочків або дрібних ниркових судин, що має певною мірою аутоімунну складову. Гломерулонефрити зазвичай спричинені неспадковими факторами, проте описані випадки, коли цей стан обумовлений генетично. Наразі входить до поняття «хронічна хвороба нирок».
Гломерулонефрит | |
---|---|
Спеціальність | нефрологія |
Симптоми | нефрит[1] |
Препарати | екулізумаб[2] |
Класифікація та зовнішні ресурси | |
МКХ-10 | N00, N01, N03, N18 |
DiseasesDB | 5245 |
MedlinePlus | 000484 |
MeSH | D005921 |
Glomerulonephritis у Вікісховищі |
Гломерунефрит може бути представленим ізольованою гематурією/протеїнурією (наявність крові чи білків у сечі); або ж у вигляді нефротичного чи нефритичного синдрому, гострої або хронічної ниркової недостатності. Перебігати захворювання може у вигляді однієї з форм — гострої, підгострої або хронічної. Кожна з форм має притаманну лише собі гістологічну картину; хронічний гломерулонефрит поділяється на декілька типів, відсутність лікування будь-якого з них призводить до ниркової недостатності.
Гломерулонефрити класифікують на низку різних патологічних станів, які у свою чергу належать до проліферативного або непроліферативного типів. Діагностування чіткого виду клубочкового нефриту є надзвичайно важливим, оскільки лікування та прогноз різняться при різних станах. Первинні причини захворювання мають нирковий генез, натомість вторинні пов'язані з певними інфекціями (бактеріальними, вірусними чи іншими паразитозами), вживанням лікарських засобів, системними захворюваннями (СЧВ, васкуліт) чи діабетом. Патогенез захворювання полягає у розвитку автоімунної відповіді до М-білка стрептококу, ця відповідь уражає самі клубочки, звідси і розвиток захворювання.
Біль у ділянці попереку, підвищення температури, загальна слабкість та погіршення апетиту часто є симптомами початку розвитку гострого гломерулонефриту. Типовими ж ознаками хвороби Брайта є піниста сеча, гіпертензія, набряки та втома.
Гломерулонефрит, як і інші захворювання нирок, вивчав Річард Брайт, відомий англійський лікар 19-го століття. Саме йому приписують відкриття хвороби.
Упродовж 1820-х та 1830-х років англійський лікар Річард Брайт[en] працював у лікарні Ґайз Хоспітал[en], де викладав, практикував та вивчав медицину. Він працював разом із двома уже визнаними піонерами медицини — Томасом Аддісоном[en] та Томасом Ходжкіном[en]. Його дослідження причин і симптомів захворювань нирок призвели до відкриття того, що стало відомим як хвороба Брайта (гломерулонефрит)[3]. За це відкриття Брайта вважають «батьком нефрології». 1821 року його обрали членом Лондонського королівського товариства[4].
У клініці найчастіше використовують класифікацію Пелещука та Пирога 1976 року[5]:
В Україні до практичного використання рекомендується класифікація гломерулонефритів, що повністю узгоджується з МКХ-10[5]:
Гломерулонефрит | Синдром | Активність (фаза) | Наявність гіпертензії | Функція нирок |
---|---|---|---|---|
Гострий | Сечовий
Нефротичний Нефритичний |
Активний
Ремісія |
Присутня Відсутня |
Без порушення функції
Із порушенням функції |
Підгострий | Присутня
Відсутня |
Без порушення функції
Із порушенням функції | ||
Хронічний | Сечовий
Нефротичний Нефритичний |
Активний
Ремісія Загострення |
Присутня Відсутня |
Без порушення функції
Із порушенням функції |
За патоморфологічними ознаками виділяють декілька морфологічних форм гломерулонефритів[8]:
Морфологічний тип | Характеристика | Частота |
---|---|---|
ГН з мінімальними змінами клубочків | Світлова мікроскопія практично не показує змін; електронна мікроскопія показує зливання малих відростків подоцитів | близько 80 % випадків нефротичного синдрому в дітей |
Ендокапілярний дифузний проліферативний ГН | Є морфологічним еквівалентом гострого постстрептококового ГН; збільшені малокровні клубочки; обтічний інтерстицій інфільтрований полімофноядерними лейкоцитами; зміна структури клубочкового капіляра не відмічається | виникає у більшості випадків гострих постстрептококових ГН |
ГН з «півмісяцями» | У просторі Боумана позакапілярно проліферуються клітини, що призводить до утворення «півмісяців» (серпів) у 60-100 % клубочків, які стискають його іззовні, та спадання капілярних петель; ниркова тканина заміщається фіброзною при термінальній фазі | виникає при більшості підгострих гломерулонефритів |
Мезангіопроліферативний | Мезангій розширений унаслідок проліферації мезангіальних клітин та інфільтрації моноцитами | близько 5-10 % усіх випадків ідіопатичного нефротичного синдрому |
Мезангіокапілярний | Дифузне розширення клубочкових базальних мембран, проліферація мезангіальних клітин, збільшення мезангіального матриксу | близько 15 % випадків ідіопатичного нефротичного синдрому в дітей і 30 % у дорослих |
Мембранозний ГН | Дифузне потовщення ГБМ капіляру | близько 30-40 % випадків нефротичного синдрому в дорослих і 5 % у дітей |
Фокально-сегментарний гломерулосклероз | Ураження окремих клубочків, у яких склерозується частина петель; склерозовані петлі зростаються з грубою і склерозованою капсулою Боумана, що надалі призводить до гломерулосклерозу | близько 15-25 % випадків нефротичного синдрому в дорослих і 10-15 % у дітей |
Фібропластичний ГН | Останній етап морфологічної еволюції гломерулонефриту; спостерігається дифузний склероз структур нефрона | виникає внаслідок більшості гломерулонефритів |
Більшість випадків захворювання спричинені неспадковими факторами, проте 2004 року команда дослідників знайшла генетичну залежність у розвитку захворювання у невеликої кількості пацієнтів, яка була пов'язана з дефектами гену, що кодує фумарат гідратазу. Унаслідок цього дефекту розвивається фумарацидурія, яка може бути фактором розвитку гломерулонефриту[9][10].
Багато станів можуть спричинити гломерулонефрит, хоча ще й досі причини розвитку захворювань у деяких пацієнтів залишаються нез'ясованими. Стани, які призводять до запалень клубочків нирок можуть в себе включати:
Хронічний гломерулонефрит деколи розвивається з його гострої форми. У деяких пацієнтів відсутня історія ниркових захворювань, внаслідок чого, першою симптоматикою у них є ниркова недостатність. Також у деяких випадках прослідковується спадковість розвитку гломерулонефриту[12].
Хоча патогенез не є до кінця зрозумілим, проте велика кількість клінічних, імунопатологічних та експериментальних досліджень підтверджують гіпотезу, що більшість форм гломерулонефриту спричиняються імунологічними механізмами. Етіологічні агенти гломерулонефриту не є достатньо дослідженими, за винятком форм захворювання пов'язаних з інфекціями, наприклад, бета-гемолітичним стрептококом при постстрептококовому гломерулонефриті.
Як відомо, бета-гемолітичний стрептокок групи A виділяє М-білок, антитіла до якого також є перехресно-активними стосовно клубочків. Антитіла діють тригерно стосовно імунної системи, яка відповідає запаленням і починає пошкоджувати клубочки. Саме з цієї причини порушується функціональність, що і призводить до наступної симптоматики. Гіпотетично, інші причини, такі як ліки, токсини та аутоімунні захворювання запускають аналогічний імунний процес, на користь чого свідчить схожість гістологічних досліджень.
Окрім цього, варто зазначити, що захворювання може розвинутись з інших причин, саме тому розділяють первинний і вторинний гломерулонефрити. Первинний гломерулонефрит це захворювання пов'язане в першу чергу з запаленням клубочків, вторинний, своєю чергою, є компонентом системного захворювання[14][15][16].
Гломерулонефрит як захворювання інфекційно-алергічної або невстановленої природи може перебігати гостро, підгостро чи хронічно[17].
При гострому гломерулонефриті нирки збільшені, бліді, кіркова речовина на поверхні з дрібними червоними вкрапленнями. Гістологічно в більшості випадків проявляється імунокомплексний інтракапілярний проліферативний гломерулонефрит, який у своєму розвитку проходить екссудативну, екссудативно-проліферативну та проліферативну фази. Рідко зустрічаються екстракапілярна геморагічна та некротична форми[18].
При підгострому гломерулонефриті зі швидким прогресуванням і летальним результатом протягом тижнів чи місяців (злоякісний гломерулонефрит) нирки є великими, жовто-сірими з множинними дрібними геморагіями. Мікроскопічна картина є характерною: екстракапілярний продуктивний гломерулонефрит, або гломерулонефрит із півмісяцями, розвиток якого є пов'язаним із впливом імунних комплексів та антитіл[19].
Хронічний гломерулонефрит, який як і гострий є імунокомплексним, представлений такими основними гістологічними типами:
1) мембранозний гломерулонефрит, при якому відбувається своєрідна фібропластична трансформація базальної мембрани капілярів клубочків (мембранозна трансформація;
2) мезангіо-проліферативний, в основі якого лежить проліферація мезангіоцитів
3) мезангіо-капілярний, що характеризується не лише проліферацією мезангіальних клітин, але і різким пошкодженням клубочкового фільтра;
4) фібропластичний гломерулонефрит, що завершується склеротичними змінами клубочків при більшості гістологічних типів гломерулонефриту.
У фіналі хронічного гломерулонефриту розвивається вторинне (нефритичне) зморщування нирок (нефросклероз), що проявляється хронічною нирковою недостатністю[20].
Ознаки та симптоми гломерулонефриту залежать від форми (гострої чи хронічної) і причини, проте їх можна узагальнити. До них належать[21]:
Важливо звертати увагу на перебіг захворювання, адже в самому анамнезі часто міститься діагноз. Отже, симптоми гострого гломерулонефриту з'являються через один — три тижні після інфекційного захворювання, зазвичай викликаного стрептококами (ангіна, стрептодермія).
У дітей гострий гломерулонефрит зазвичай розвивається бурхливо і в більшості випадків закінчується самостійним одужанням, на противагу їм, у дорослих поширеніша стерта форма цього захворювання, при якій немає загальної симптоматики і саме через це доволі часто розвивається хронічний гломерулонефрит.
Починається гострий гломерулонефрит з підвищення температури, загальної слабкості, погіршення апетиту та, що найважливіше, болю в поперековій ділянці.
Важливе також спостереження за діурезом (виділенням сечі). Так, в перші 3-5 діб від початку захворювання кількість виділеної сечі зменшується, але у разі видужання пізніше вона відновлюється майже до нормального рівня, щоправда, може зменшуватись її густина[22].
При гломерулонефриті розвивається один з чотирьох основних нефрологічних синдромів[23]:
Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Аналізи для оцінки ниркової функції і встановлення діагнозу гломерулонефриту включають:
Лікування гломерулонефриту та можливий прогноз залежать від:
Хворим на гломерулонефрит в умовах стаціонару призначається дієта № 7 та постільний режим. У перспективі рекомендується курортно-санаторне лікування та перебування під спостереженням у нефролога протягом двох років.
Загалом, метою лікування гломерулонефриту є захист нирок від можливих подальших уражень[22][25].
Ключем до захисту нирок від ураження є утримання тиску крові на сталому рівні. Для того щоб нормалізувати високий кров'яний тиск та запобігти порушенню функції нирок, лікарі часто призначають пацієнтам один з таких препаратів[26]:
Якщо гломерулонефрит має не вторинне походження, лікарі часто призначають медикаменти для лікування основної причини захворювання, у додаток до тих, що нормалізують гіпертензію:
Для лікування гострої форми гломерулонефриту та гострої ниркової недостатності широкого застосування набув гемодіаліз, який дозволяє видалити з крові надлишок калію, креатиніну, сечовини, рідини та інших метаболітів, тим самим зменшити рівень уремії, кров'яний тиск. Єдиними довгостроковими способами лікування гломерулонефриту на пізніх стадіях захворювання є гемодіаліз та трансплантація нирки. У випадках неможливості пересадження нирки, на фоні поганого загального стану хворого, діаліз залишається єдиними можливим варіантом[26].
Не можна однозначно говорити про профілактику гломерулонефриту як окремої хвороби, внаслідок того, що етіологія може бути різнобічною. Через це, можна виділити деякі критерії, якими слід користуватись, щоб уникнути причин, які призводять до захворювання:
Загалом, при своєчасному лікуванні гострого гломерулонефриту прогноз є позитивним, проте гострий гломерулонефрит може викликати такі ускладнення:
При наявності хронічного гломерулонефриту шанси розвитку вищевказаних ускладнень є значно вищими.
Варто зазначити, що причиною переходу гострого гломерулонефриту в хронічний доволі часто є гіпопластина дисплазія нирок. Результатом хронічного гломерулонефриту найчастіше буває вторинно зморщена нирка[22].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.