Габрієль Гарсія Маркес народився в старовинному провінційному містечку Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія, надалі жив у Мексиці та Європі, перед смертю— переважно у Мехіко.
Батько був телеграфістом, працював у дві зміни і вдома бував рідко й дуже рідко спілкувався та опікувався дітьми. Маму Габрієль обожнював, але у неї було крім нього ще десять дітей, і хлопчикові завжди не вистачало її уваги.
У дитинстві його виховували батьки матері. Саме вони познайомили майбутнього письменника з мовними особливостями, що в подальшому стали важливою частиною його творчості.[6] Бабуся Транкіліна— жінка XIX століття, горда, цнотлива, заправляла усім в домі (вона стала прототипом і з'являлася у багатьох романах Маркеса в образах жінок, що стоять біля витоків роду), а дід— полковник, учасник громадянської війни 1899—1903 років (теж воскресав чи не в кожному творі онука)[7].
Освіта
У 1940 році, у 12-річному віці, Габрієль отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30км на північ від Боготи[8].
Захоплення за часів юності однією дівчиною стало для Маркеса визначальним на всі роки. То була Мерседес Ракель Барча Пардо[9], народжена 6 листопада 1932 року в селищі Маганга, на березі річки Магдалени. Її мати була колумбійкою, з сім'ї фермерів. А в жилах батька текла змішана палестинсько-єгипетська кров. Маркес вважав, що саме від предків-єгиптян дісталася Мерседес «таємнича краса нільської змії». Дід її був родом з Олександрії, в Колумбії йому належала мережа аптек в різних містах. Сім'я часто переїжджала, але для Мечі завжди вибирали найпрестижнішу і строгу католицьку школу, де та завжди вчилася на відмінно. Вона багато читала; крім книг з біології, захоплювалася романами і поезією. У 1945 році сім'я Мерседес перебралася в Сукре, в якому тоді жили батьки Маркеса з молодшими дітьми. Деметріо Барча відкрив там аптеку, і сім'я оселилася біля центральної міської площі, неподалік від будинку сім'ї Габріеля. Водночас «Габ» тоді навчався в Сіпакірі та навідувався туди лише на різдвяні канікули. Саме під час канікул (1945—1946 роках) Габрієлю вдалося познайомитися з красивою сусідською дівчинкою на танцмайданчику, з тих пір романтичний юнак звабився-закохався в ту дівчину. Цілуючи на прощання їй руку, він сказав: «Тільки зараз я зрозумів, що всі вірші, які я написав, були присвячені Вам. Будьте моєю дружиною!»
Через 13 років після першої зустрічі Маркес одружився з Мерседес, яка у шлюбі народила синів Гонсало і Родріго.[10]
Останні роки та смерть письменника
Габрієль Гарсія Маркес із сином Гонсаліо (Гонзаліо) і дружиною Мерседес. 1982 рік, Париж.
На схилі літ Габрієля Маркеса почали переслідувати хвороби, давалися взнаки невтомна праця, переїзди-мандрівки та життєві звички письменника. Під час роботи Маркес нерідко викурював по три пачки цигарок на день, ймовірно, це стало причиною виникнення ракової пухлини у легенях, яку виявили у 1989 році. За прогнозами лікарів йому залишалося жити близько року, проте його прооперували у 1992р., а після лікування і вірної турботи дружини Мерседес Маркес видужав. На першій же прес-конференції, даній після одужання, Габріель Гарсія Маркес повідомив, що більше не писатиме: «Тепер я тільки чоловік Мерседес … я належу їй повністю»[11].
У 1999 році Маркесу поставили новий діагноз— лімфома зі злоякісним клінічним перебігом. Йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування[12]. Відтак це призвело до чималої кількості чуток та поголосів про здоров'я відомого письменника та його смерть. Спершу це його та родину дратувало, але, з роками, він уже жартував над цими вигадками. Хоча таки останні роки давалися йому все важче та важче, оскільки до звичних болячок додалася хвороба Альцгеймера: бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата. І тільки Мерседес він впізнавав завжди[13].
На початку березня 2014 року, в день свого народження, Габрієль Маркес вийшов зі свого будинку для спілкування з журналістами та шанувальниками. Вони спільно відзначили його уродини, як виявилося, це була остання публічна поява письменника.
Помер Габрієль Гарсія Маркес 17 квітня2014 на 88-му році життя у своєму будинку в Мехіко[14][15][16] від пневмонії. Тіло Габріеля Маркеса було піддано кремації в п'ятницю 18 квітня в ході закритої церемонії за бажанням сім'ї[17]. У зв'язку зі смертю письменника влада Колумбії оголосила в країні триденну жалобу, а президент Колумбії Хуан Мануель Сантос висловив свої співчуття в Twitter:
Тисяча років самотності та смутку через смерть найвеличнішого колумбійця всіх часів, висловлюю свою солідарність та співчуття родині.[18][19]
Оригінальний текст (ісп.)
Mil años de soledad y tristeza por la muerte del más grande colombiano de todos los tiempos! Solidaridad y condolencias a la Gaba y familia.
Перше оповідання Гарсії Маркеса було опубліковане 1947 року, але тоді автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера в столиці ускладнилася, і Гарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар'єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.
1951 року вийшла повість «Опале листя» (La hojarasca), у якій вперше з'являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Гарсії Маркеса.
З 1954 року Маркес працював у газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент цієї газети він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США. У 1959 році в Нью-Йорку в нього народився син.[20]
Поряд із кореспондентською діяльністю Маркес почав писати оповідання і кіносценарії. У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише» (ісп.El coronel no tiene quien le escriba), у 1962 році— роман «Лиха година» (La mala hora, 1966). У 1967 році був виданий роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad), який приніс автору світове визнання. Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей роман найкращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота.
У 1982 році Маркесу було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту».
У 1989 році у письменника виявили ракову пухлину в легенях, яка, ймовірно, розвинулась через його багаторічну звичку курити під час роботи. Після операції у 1992 році розвиток пухлини призупинився. Проте медичне обстеження у 1999 році виявило в нього іншу форму злоякісного новоутворення— лімфому. Його довелося двічі оперувати в США і Мексиці.
2002 року вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії— «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі.
За часів, коли Маркес тільки починав свою кар'єру письменника, йому часто не вистачало грошей на власний кут, тому нерідко доводилося жити в будинках розпусти.
У 2009 році уряд Мексики визнав, що мексиканська влада вела стеження за Габрієлем Маркесом з 1967 року по 1985 рік (тобто в період президентства Луїса Ечеверрії і Хосе Лопеса Портільо) через його прихильне ставлення та зв'язки з комуністичними режимами і лідерами.
IV Міжнародний конгрес іспанської мови визнав «Сто років самотності» другим за важливістю твором іспанською мовою після «Дон Кіхота» Сервантеса. На сьогодні у світі продано більше 30 мільйонів екземплярів цього роману, його перекладено 35 мовами світу.
За місяць до офіційної презентації останньої книги Маркеса «Згадуючи моїх сумних повій» у 2004 році книжкові «пірати» викрали рукопис і почали продавати книгу. У відповідь на це письменник змінив фінал повісті, після чого мільйонний тираж розійшовся в рекордно короткий термін. Піратські екземпляри, більшість із яких конфіскувала поліція, стали предметом полювання колекціонерів.
1970— «Розповідь непотопельника у відкритому морі»(Relato de un náufrago);
1972— «Неймовірна і сумна історія про простодушної Ерендіри та її жорстокосердної бабці»(La increíble y triste historia de la cándida Eréndira y de su abuela desalmada);
1981— «Історія однієї смерті, про яку знали заздалегідь»(Cronica de una muerte anunciada);
1994— «Про кохання та інших бісів»(Diatriba de amor contra un hombre sentado);
2004— «Згадуючи моїх нещасних курвів»(Memoria de mis putas tristes).
Оповідання
1947— Третя смиренність— (La tercera resignación);
1948— Інший бік смерті— (La otra costilla de la muerte);
1948— Єва всередині свого кота— (Eva está dentro de su gato);
1948— Тувалкаін кує зірку— (Tubal-Caín forja una estrella);
1949— Прикрість для трьох сомнамбул— (Amargura para tres sonámbulos);
1968— Найкрасивіший потопельник у світі— (El ahogado más hermoso del mundo);
1968— Остання подорож корабля-привида— (El último viaje del buque fantasma);
1968— Блакаман, добрий продавець див— (Blacamán el bueno vendedor de milagros);
1970— За коханням неминучість смерті— (Muerte constante más allá del amor);
1972— Неймовірна сумна історія про простодушну Ерендіру і її безсердечну бабусю— (La increíble y triste historia de la cándida Eréndira y de su abuela desalmada);
Ґабріель Ґарсіа Маркес. Сто років самотності: Роман. Повісті. Оповідання./ Пер. з ісп. Галина Вінграновська, Маргарита Жердинівська, Женев'єва Конєва, Лев Олевський, Петро Соколовський, Дмитро Стельмах, Віктор Шовкун.nbsp;— К.: Видавничий дім «Всесвіт», 2004.— 616 с. (Роман «Сто років самотності»; повісті «Полковникові ніхто не пише», «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь»; оповідання «Чудесна клітка Балтасара», «Злодіїв у селі нема», «Вдова Монтіеля», «Один звичайний день», «Стариган із крилами», «Жінка, яка прихоила о шостій», «Щасливої дороги, сеньйоре президенте»).
Ґабріель Ґарсія Маркес. Сто років самотності. / Пер. П. Соколовський. — Харків: Фоліо, 2015. — 480 с., ISBN 9789660371811
Ґабріель Ґарсія Маркес. Сто років самотності. / Пер. О. Буценко. — Харків: Фоліо, 2022. — 416 с., ISBN 978-617-551-018-6
Це стосується усіх нас [про Чилі] // «Всесвіт» (Київ).— 1975.— №9.— Стор. 212—216.
Ґабріель Ґарсія Маркес. Генерал у своєму лабіринті. — Харків: Фоліо, 2023. — 318 с.
Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950—1984).— К.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019.— 356 с. ISBN 9786177654208./ Переклад Галини Грабовської
Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина.— Лабораторія, 2023.— 176 с.— ISBN 978-617-8206-10-9[23].
Прим.: * перша публікація, ** перевидання
Нагороди та відзнаки
1971— Почесний доктор Колумбійського університету в Нью-Йорку;
1972— Премія Ромуло Гальєгоса;
1979— Премія Jorge Dimitrov por la Paz;
1982— Орден Почесного легіону Франції;
1982— Нобелівська премія з літератури;
1982— Орден Ацтекського орла;
1993— Почесний доктор Інституту Каро і Куерво (колумбійський центр наукових досліджень літератури, філології та лінгвістики іспанської мови та інших мов Колумбії);
Ґарсія Маркес, Ґабріель//Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник: у2т./ за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського.— Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2005.— А—К.— С.436.— ISBN 966-692-578-8.
Габрієль Гарсія Маркес у сестринських Вікіпроєктах
Apuleyo Mendoza, Plinio; García Márquez, Gabriel (1983), The Fragrance of Guava, London: Verso, ISBN0860919652{{citation}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка).
Нобелівська премія з літератури (1982) 
Габрієль Гарсія Маркес у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
