Вітик Семен Гнатович
український громадсько-політичний і профспілковий діяч / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Вітик Семен Гнатович?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Семе́н Гнатович Ві́тик (21 лютого 1876, с. Верхні Гаї, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 10 жовтня 1937, Верхньоуральськ, Челябінська область, Російська РФСР, СРСР) — громадсько-політичний і профспілковий діяч на Дрогобиччині. Редагував часопис РУРП «Селянин». Засновник УСДП, посол до Австрійського парламенту (1907—1918). Член КП(б)У з 1925 року.
Семен Вітик | |
---|---|
Голова Президіуму Трудового Конгресу УНР | |
23 січня — 11 липня 1919 | |
Попередник | Михайло Грушевський (як голова Української Центральної Ради) |
Комісар Дрогобицького повіту ЗУНР | |
1918 — 1919 | |
Посол Райхсрату | |
1907 — 1918 | |
| |
Народився |
21 лютого 1876(1876-02-21) с. Верхні Гаї, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
Помер |
10 жовтня 1937(1937-10-10) (61 рік) Верхньоуральськ, Челябінська область, Російська РФСР, СРСР |
Виборчий округ | № 54 |
Відомий як | Засновник УСДП |
Країна | ЗУНР Австро-Угорщина |
Національність | українець |
Освіта | Львівський університет |
Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
Політична партія | РУРП, Українська соціал-демократична партія |
Член президії національної ради ЗУНР, голова президії Трудового конгресу, міністр у галицьких справах УНР (1919). 1919—1925 — в еміграції у Відні, де займав радянофільські позиції, видавав фінансований і керований з СРСР часопис «Нова громада» (1923—1925).
У 1925 році приїхав в УСРР, де працював редактором журналу «Червоний клич» ЦК української секції Міжнародної організації допомоги борцям революції (1925—1927), був членом правління Державного видавництва України (1927—1930), секретарем Всеукраїнського товариства культурних зв'язків із закордоном (ВУТОКЗ) (1929—1931), завідувачем відділу КПЗУ, Істпарту при ЦК КП(б)У (1931–33). Підготував до друку книгу «Польща і Україна», залишив спогади про I. Франка.
22 березня 1933 року ув'язнений ДПУ УСРР у «справі УВО». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 року засуджений до десяти років позбавлення волі. Покарання відбував у Верхнєуральському політичному ізоляторі (Челябінська область, РФ). 2 жовтня 1937 року Особливою трійкою УНКВС СРСР по Челябінській області засуджений до смертної кари за те, що під час ув'язнення «виявляв свої контрреволюційні переконання й непримиренно ворожі настрої щодо керівництва партії та уряду», «вороже настроєний до НКВС й наглядскладу тюрми, порушував правила в'язничного режиму».
Страчений у м. Верхньоуральськ. Реабілітований рішенням Військового трибуналу Київського військового округу від 4 липня 1958 року.