Вишгородська ікона Божої Матері
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Ви́шгородська іко́на Бо́жої Ма́тері — одна з найдавніших ікон, зафіксована в літописах. Її називають Богородиця Елеуса "Вишгородська" і датують XII століттям. Нині вона називається Володимирською і зараз знаходиться у Третьяковській галереї у Москві.
Вишгородська ікона Божої Матері | |
---|---|
Вшанування: | Шанується всією Православною Церквою |
Місце знаходження: | Третьяковська галерея |
Походження: | Константинополь або Київ |
Автор: | Можливо Аліпій Печерський |
Іконографічний тип: | Єлеуса |
Шановані списки: |
|
Дата святкування: | 28 квітня – ПЦУ [1]
21 травня (3 червня за новим стилем — визволення від Махмет-Гірея) 23 червня (6 липня — визволення від Ахмета) 26 серпня (8 вересня — стрітення ікони в Москві і визволення від Тамерлана). |
Зображення ікони у Вікісховищі |
Оповідь про те, як Андрій Боголюбський привласнив цю ікону Божої Матері, є у Радзивіллівському літописі. У 1155 році він вивіз образ із Вишгорода, який на той час був удільним князівством. Хто написав ікону і як вона опинилася у Вишгороді — у літописі не йдеться. Найімовірніше, це був княжий вклад, можливо, Ярослава Мудрого, адже відомо, що він любив засновувати монастирі й обдаровувати їх іконами. Крім того, у Вишгороді була його резиденція, де він хворів і помер.
На малюнку в Радзивіллівському літописі ікона Богородиці зображена схематично, зі спеціальним держаком. Вона виносна, тобто не була частиною іконостаса (тоді у храмах була невисока передвівтарна перегородка з кількома іконами), її виносили з ризниці лише на особливі свята. За переказами, образ переміщали з Єрусалима в Константинополь, із Константинополя — до Києва, а з Києва — до Вишгорода. Андрій Боголюбський перевіз її до власної резиденції Боголюбове, а потім передав до Успенського собору у Володимирі-на-Клязьмі, тоді столиці Великого князівства Володимирського.
На початку ХХ століття під час реставрації ікони на її звороті виявили зображення стола, на якому поставлений хрест. Це так звана Етімасія, сюжет, що розповідає про Страсті Христові. Ймовірно, його додали, щоб підкріпити легенду, згідно з якою апостол Лука на частині столу, де відбувалася Таємна вечеря, написав Богородицю з Дитям.
Починаючи від XV століття, ікона темніла від диму, який підіймався від тисяч свічок, що горіли у храмі. Реставрація тоді була “відновленням”: брали пемзу, зчищали найтемніші місця і записували їх по силуету свіжими, яскравими фарбами. Так від первісного живопису на іконі залишилися тільки лики. Але це ті лики, на які дивилися кияни та вишгородці у ХІІ столітті.
У ХІХ — на початку ХХ століття у росії уже так звана Володимирська ікона Богородиці стала музейним артефактом і частиною історії та культури російського мистецтва. Важливо зрозуміти, що через ореол переможности ікону сприймають як оберіг Москви, тобто поки вона там, з Москвою — символічна перемога.