Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Повстання великопольське зване також познанським повстанням (пол. powstanie wielkopolskie) — повстання у Великопольщі в 1848 році, що було частиною загальнопольського плану народного повстання в рамках Весни народів.
| Великопольське повстання (1848) | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Великопольське повстання | |||||||||
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
| Польські повстанці | Королівство Пруссія | ||||||||
| Лідери | |||||||||
| Людвік Мерославський | Фрідріх Авґуст Петер фон Коломб | ||||||||
| Сили | |||||||||
| спочатку бл. 20 тисяч; після угоди в Ярославці бл. 4—5 тисяч | бл. 40 тисяч регулярної армії; кільканадцять гармат; громадянська міліція | ||||||||
| Втрати | |||||||||
| 620 вбитих[1] | бл. 500 вбитих[2] | ||||||||
На звістку про революцію в Берліні у Познані 20 березня створено Національний Комітет, в який увійшли — звільнені з прусського ув'язнення — діячі, що були пов'язані з повстанням 1846 року (Людвік Мерославський і Кароль Лібельт). Комітет проголосив незалежність, не визнаючи автономії Великого князівства Познанського у складі Королівства Пруссії і почав організовувати збройні сили. Головним лідером повстання став Людвік Мерославський.
У Комітеті існували дві політичні сили: ліва, мета якої було народне повстання і боротьба проти монархії, і права, що бажала компромісу з прусським королем в обмін на отримання автономії.
Простолюду за участь у повстанні обіцяно власність на землю, що вони користувалися у дворян, а безземельні повинні були отримати землі, а «Всі, хто стане до боротьби і буде битися за незалежність Польщі, будуть мати перше право на підприємства згідно власних здібностей»[3]. Повстання підтримав полк лінійної піхоти, розквартирований у Познані, і яким командував полковник Яблковський.
У квітні майже у всьому Великому Князівстві Познанському доходило до локальних сутичок місцевих повстанських формувань із прусськими загонами. Проте 11 квітня 1848 року Комітет підписав із представником прусської влади угоду в Ярославці. В обмін за визнання Познанського князівства вони погодилися на розпуск більшості повстанських загонів (косинерів). Останні сприйняли угоду як зраду, але більшість формувань розпустились. Пруссаки всупереч тому не дотримались обітниць і приступили до ліквідації повстанських формувань. У відповідь на це, ще існуючи польські відділи стали чинити опір і взяли кілька перемог. Але всупереч цьому повстанські війська піддалися саморозладнанню. 8 травня було підписано капітуляційний договір. Проте весь час доходило до сутичок на інших територіях центральної і західної Великопольщі: під Буком, Рогаліном, Рогалінком і Докторовим, переможних проте для пруссаків. Останні сили Мерославського склали зброю 9 травня у Барді.
Звістка про капітуляцію головних повстанських сил спочатку не розповсюдилися на північ Великого Князівства — на Палуки. Там сутички тривали вже приблизно місяць (зокрема 5 квітня пруссаки знищили польських кавалеристів під Лабішином). У ніч проти 8 травня, коли у Великопольщі вирішили здатися, косинери з околиць Вонгровця, Голаньча і Шубіна, при підтримці місцевих повстанців, зайняли після короткої битви зайняли Кциню. Це був найбільший успіх повстанців у цьому регіоні. Проте ізольовані від решти Великопольщі вони не мали жодних шансів із регулярною армією пруссаків. 17 травня під Жніном капітулював останній відділ повстанців.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
