Ватутін Микола Федорович
радянський воєначальник, генерал армії / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Ватутін Микола Федорович?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Мико́ла Фе́дорович Вату́тін (рос. Николай Фёдорович Вату́тин; 3 [16] грудня 1901(19011216), Чепухіно, тепер с. Ватутіне, Воронізька губернія, нині Білгородська область, Російська імперія — 15 квітня 1944, Київ, Українська РСР, СРСР) — радянський воєначальник, генерал армії (12.02.1943), Герой Радянського Союзу (06.05.1965, посмертно). Один з 4-х командувачів радянськими фронтами, що загинули у роки німецько-радянської війни, та єдиний убитий повстанцями. Член Ревізійної Комісії КП(б) України в 1940—1944 роках[2]. Член РКП(б)—ВКП(б).
Ватутін Микола Федорович | |
---|---|
Николай Федорович Ватутин | |
Прізвисько | «Шахіст», «Гросмейстер» |
Народження | 3 (16) грудня 1901 Ватутіне, Валуйський повіт, Воронезька губернія, Російська імперія |
Смерть | 15 квітня 1944(1944-04-15)[1] (42 роки) Київ, Українська РСР, СРСР сепсис |
Поховання | Маріїнський парк |
Країна | СРСР |
Приналежність | Радянська армія |
Рід військ | піхота |
Освіта | Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації і Військова академія імені М. В. Фрунзе |
Роки служби | 1920–1944 |
Партія | РКП(б) |
Звання | Генерал армії |
Командування | Воронезький фронт, Південно-Західний фронт, 1-й Український фронт |
Війни / битви | Друга світова війна |
Автограф | |
Нагороди | |
Ватутін Микола Федорович у Вікісховищі |
Народившись в сільській родині, Ватутін вибрав шлях від червоноармійця до генерала армії. На початку 1920-х років брав участь у встановленні радянської влади на території України. Після вступу в 1920 році добровольцем до лав Червоної Армії, у вересні 1920 року брав участь у боротьбі Червоної Армії проти загонів Революційної повстанської армії України Нестора Махна в районі українських міст Луганська і Старобільська. В 1920—1921 роках, будучи курсантом Полтавської піхотної школи, брав участь у боях проти загонів українських повстанців на Полтавщині, зокрема брав активну участь у війні проти армії УНР[3].
Під керівництвом Ватутіна війська Воронезького (з жовтня 1943 року — 1-го Українського) фронту брали участь у звільненні Лівобережної України, битві за Дніпро, звільненні Харкова та Києва, а також у подальших операціях з вигнання німців із Правобережної України. У взаємодії з 2-м Українським фронтом на чолі з І. С. Конєвим війська 1-го Українського фронту в січні — лютому 1944 року в ході Корсунь-Шевченківської операції оточили чимале угрупування Вермахту та частково ліквідували його. У січні-лютому 1944 року, будучи командувачем 1-го Українського фронту, брав участь у боротьбі Червоної Армії проти Української Повстанської Армії. В одному з боїв проти УПА, був підстрелений в праве стегно. Пораненого генерала відправили до лікарні в Києві, де він і помер від сепсису спричиненим кульовим пораненням.
Напередодні прийняття Верховною Радою України законів про декомунізацію України, у листопаді 2014 року Український інститут національної пам'яті включив Ватутіна до списку окремих осіб, причетних до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, чиїми іменами названі вулиці в Україні[4][5]. Згодом, після прийняття Верховною Радою України законів про декомунізацію України, у жовтні 2015 року Український інститут національної пам'яті оприлюднив на своєму вебсайті оновлений «Список осіб, які підпадають під декомунізацію»[6], до якого Ватутін вже не потрапив. Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну пам'ятник над могилою Ватутіна в Маріїнському парку в Києві було виключено з Реєстру пам'яток національного значення рішенням Міністерства культури України від 8 лютого 2023 року[7], а вже 9-10 лютого 2023 монумент (статую й частину постаменту) демонтували[8].