Валіде-султан (титул)
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Валіде́-султа́н (осман. والده سلطان — «мати султана») — офіційний титул матері правлячого султана Османської імперії, який вживався з XVI століття.
Першим носієм титулу була Хафса-султан, мати султана Сулеймана I. Першим носієм титулу періоду султанату жінок була Нурбану-султан, мати Мурада III. До введення титулу валіде-султан за сельджукською традицією використовувався титул хатун. Пізніше поряд з титулом валіде-султан використовувалися титули мехд-і ульа-йи салтанат[1] (осман. مهد علياي سلطنت) - «колиска великого султана»[2], валіде-і падишах[1] (осман. والده پادشاه) - «мати правителя»[3] та валіде-і саадетпенах[1] (осман. والده سعادت پناه) - "мати щасливого притулку"[4].
В історії Османської імперії було тридцять шість султанів і один халіф. Відомо про двадцять трьох матерів, які дожили до їх правління[1]. У двох випадках султанами ставали повнорідні брати (Мурад IV і Ібрагім I / Мустафа II і Ахмед III), а їх матері, Кесем-султан і Еметуллах Гюльнуш-султан, двічі отримували титул валіде[5]. В одному випадку обов'язки матерів султана при дворі виконувала мачуха — Пірісту Кадин-ефенді[6][7].
Протягом усього правління сина мати султана була найвпливовішою фігурою у гаремі. Вона користувалася великою повагою та впливом як у палаці, так і за його межами, часто активно втручаючись у державні справи. Що стосується того, якщо мати не доживала до правління сина чи помирала під час нього, частина її привілеїв, обов'язків, а іноді і титул валіде, покладалися на няню султана, хазнедар-уста (керуюча гаремом) чи прийомну мати правителя[5]. Найбільшого впливу у політиці матері султанів досягли в XVI-XVII століттях - в епоху «Жіночого султанату». Найважливішими фігурами цього періоду були Нурбану-султан (мати Мурада III), Сафіє-султан (мати Мехмеда III), Кесем-султан (мати Мурада IV та Ібрагіма I) та Турхан-султан (мати Мехмеда IV). Зі смертю султана або його усуненням з трону весь його гарем вирушав до Старого палацу, звідки після сходження на трон його наступника викликалася мати останнього, яка під час пишної церемонії валіде алайї отримувала титул «валіде-султан», очолювала гарем сина і шанувалася як «перша жінка держави»[5].
Матері султанів походили здебільшого з наложниць, тому вони, як правило, не отримували систематичної освіти, проте вміли читати та писати. Валіде-султан мали дохід (башмалик) із султанських земель у різних частинах імперії, володіли літніми та зимовими маєтками, а також отримували подарунки від османської аристократії та іноземних держав. Справами валіде-султан поза межами палацу займалися баб-ус-сааде агалари[en] (голови білих євнухів). Валіде-султан вкладали значні капітали у вакуфи, започатковані ними в Стамбулі, Мецці, Медіні та Єрусалимі. За вакуфами стежив дар-ус-сааде агаси (голова чорних євнухів).