Loading AI tools
російська революціонерка, більшовичка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Євге́нія Богда́нівна Бош (рос. Евге́ния Богда́новна Бош, при народженні Євге́нія Го́тлібівна Майш, 22 серпня (3 вересня) 1879, Аджігіолd, Херсонська губернія — 5 січня 1925, Москва) — радянська партійна і державна діячка, агітаторка і пропагандистка німецького походження. Членкиня РСДРП з 1901 року. Народна секретарка внутрішніх справ Української Народної Республіки Рад (1917–1918). Активна борчиня за встановлення радянської влади в Україні в 1917–1921 роках. Теща Юрія Коцюбинського, друга дружина Юрія П'ятакова.
Євгенія Богданівна Бош | |
---|---|
1-й народний секретар внутрішніх справ УНРР | |
17 грудня 1917 — березень 1918 | |
Попередник | посаду утворено |
Наступник | Євген Неронович |
Народилася | 22 серпня (3 вересня) 1879[1] Аджігіолd, Анчекрак-Іллінська волость, Одеський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія[1] |
Померла | 5 січня 1925[2][3] (45 років) Москва, СРСР[2] |
Похована | Новодівичий цвинтар |
Відома як | державна діячка, політична діячка |
Країна | СРСР Російська імперія (до березня 1917) |
Національність | німці |
Політична партія | РСДРП(б) |
У шлюбі з | Петро Бош (перший шлюб), Юрій П'ятаков (другий шлюб) |
Діти | Ольга (1897 р. н., дружина Юрія Коцюбинського), Марія (1899 р. н., обидві від першого шлюбу) |
Підпис | |
Зовнішні зображення | |
---|---|
Могила Євгенії Бош на Новодівочому кладовищі в Москві. | |
Народилася 22 серпня (3 вересня) 1879 року в селі Аджігіол[4][5][6] Одеського повіту Херсонської губернії[7], тепер — Миколаївська область, Україна, у родині вюртембергського підданого німця-колоніста Готліба Майша, який, придбавши значні земельні угіддя на Херсонщині, став поміщиком, і бессарабської дворянки Марії Парфентівни Круссер.
Три роки відвідувала Вознесенську жіночу гімназію. У жовтні 1896 року в містечку Братське одружилася з власником невеликої каретної майстерні німцем Петром Бошем[8]. У 1901 році вступила в Соціал-демократичну робітничу партію. У 1905–1907 роках займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. З 1908 року перебувала в Києві. У 1911–1912 роках — секретарка комітету РСДРП(б) у Києві. Навесні 1912 року заарештована, засуджена та заслана в Іркутську губернію. Під час тюремного ув'язнення захворіла на сухоти.
У 1914 році разом із Юрієм П'ятаковим утекла з місця заслання й емігрувала за кордон. Деякий час проживала в США та Швейцарії. Під час перебування в останній була співорганізаторкою «божийської групи» — її члени заперечували право народів Російської імперії на національне самовизначення.
Після Лютневої революції 1917 року повернулася до Петрограда, де перебувала на партійній роботі до березня 1917 року. Потім переїхала до Києва. З березня по липень 1917 року входила до Київського комітету РСДРП(б), Київської Ради робітничих депутатів та її виконавчого комітету, була членом редакції журналу «Голос соціал-демократа». З квітня по липень 1917 року була членом та секретарем Київського окружного комітету РСДРП(б). З липня по грудень 1917 року — голова Південно-Західного окружного (обласного) комітету РСДРП(б). З 9 жовтня по листопад 1917 року — член Подільського губернського комітету РСДРП(б). У грудні 1917 — 1918 року — член головного комітету СДРП(б) України.
У грудні 1917 року на Першому Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові обрана до складу більшовицького уряду України — Народного Секретаріату. У ньому з грудня 1917 по березень 1918 року займала посаду народного секретаря внутрішніх справ та з 17 грудня 1917 по 4 березня 1918 року виконувала обов'язки голови секретаріату (уряду). У січні — березні 1918 року також була членом народного секретаріату військових справ. Подала у відставку 4 березня 1918 року на знак протесту проти підписання Брестського мирного договору між РСФРР та Німеччиною й союзниками, після чого приєдналася до червоних військ, що з боями відступали з України під тиском німецько-австрійських військ та військ УНР[9].
У березні 1918 року займалася формуванням червоногвардійського загону в місті Ромни. З березня по квітень 1918 року керувала загонами Червоної гвардії Бахмацької ділянки фронту (Бахмач, Конотоп). У квітні 1918 року була евакуйована до Таганрога, а звідти до Липецька. З червня по серпень 1918 року — в розпорядженні ЦК РКП(б) у Москві. У липні 1918 року як почесна гостя перебувала на І з'їзді Комуністичної партії (більшовиків) України.
5 серпня — грудень 1918 року — голова Пензенського губернського комітету РКП(б). У листопаді 1918 року — член Революційної військової ради (РВР) 11-ї армії РСЧА. З листопада по 5 грудня 1918 року — начальник політичного відділу Каспійсько-Кавказького фронту. У грудні 1918 — січні 1919 року — особливоуповноважена РВР Каспійсько-Кавказького фронту. У 1919 році — член Астраханського губернського комітету РКП(б).
З травня по липень 1919 року — член Ради оборони Литовсько-Білоруської СРР, а в липні 1919 року призначена членом Ради оборони Української СРР та надзвичайною уповноваженою Ради народних комісарів УСРР із організації політичної боротьби в прифронтовій смузі більшовицького Південного фронту. З 1919 по травень 1920 року була уповноваженою Революційної військової ради (РВР) на Південному фронті (міста Полтава і Чернігів). З листопада 1919 року часто хворіла, перебувала на лікуванні.
З 1920 по 1922 рік була головою військово-історичної комісії Інституту партії при ЦК РКП(б) у Москві. Писала спогади.
У травні 1920 — травні 1921 року — член президії ЦК Всеросійської спілки працівників землі та лісу. У 1921—1922 роках — співробітниця Народного комісаріату освіти РРФСР, співробітниця Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції РРФСР. У 1922 році працювала в Комісії Центроспілки та Наркомату продовольства із надання допомоги голодним при ВЦВК РРФСР.
У 1923 році підтримала Ліву опозицію в РКП(б) — підписала «Заяву 46-ти».
Лікувалася в Німеччині та Італії. Через загострення хронічної хвороби (сухоти, астма, рак) і страждань застрелилася 5 січня 1925 року. Похована в Москві на Новодівочому кладовищі (3-тя ділянка).
Невдовзі після смерті — 10 травня 1925 року — у Києві на честь Євгенії Бош було названо новозбудований міст через Дніпро (зруйнований 19 вересня 1941 року).
На честь Євгенії Бош у Києві також були названі узвіз (з 1928 по 1940 рік)[9][10] та вулиця (з 1966 по 1999 рік).
2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Євгенії Бош Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[11].
За спогадами націонал-комуніста Юрія Лапчинського, Євгенія Бош була віддана справі революції та партійного будівництва[12]:
Головна, провідна роля на конференції від самого початку, безумовно, дісталася Є. Б. Бош. Вона здобула відразу великого авторитету серед усіх товаришів, – мабуть крім певної частини киян, – і так воно й зоставалося до самого кінця, поки в березні місяці вона не пішла з уряду та не поїхала на фронт. Вона імпонувала нам і своїми глибокими змістом та дуже гарної форми промовами, і залізною енергією, що яскраво контрастувала з цим знесиленим надмірною працею та хоробливим тілом, і простотою, що сполучилася за надзвичайною елегантністю насправді культурної, по європейському вихованої людини |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.