Бородюк Олександр Генріхович

	Олександр Бородюк
	Олександр Бородюк
Особисті дані
Повне ім'я	Олександр Генріхович; Бородюк
Народження	30 листопада 1962 (61 рік)
	Воронеж, СРСР
Зріст	184 см
Вага	77 кг
Громадянство	Росія; СРСР
Позиція	півзахисник
Юнацькі клуби
?–?	«Факел» (Воронеж)
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
Звання, нагороди
Нагороди
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.
Олександр Бородюк у Вікісховищі

Олександр Генріхович Бородюк (рос. Александр Генрихович Бородюк, нар. 30 листопада 1962, Воронеж) — радянський та російський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — російський футбольний тренер. Заслужений майстер спорту СРСР (1989), заслужений тренер Росії (2009)^[1]. У складі олімпійської збірної СРСР — олімпійський чемпіон.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бородюк.

Коротка інформація Особисті дані, Повне ім'я ...

Закрити

Народився 30 листопада 1962 року в місті Воронеж. Вихованець футбольної школи клубу «Факел» (Воронеж). Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1979 року в основній команді того ж клубу.

Коли прийшов час іти в армію, перейшов у вологодське «Динамо», звідки через рік його перевели в Москву. По закінченні терміну служби залишився в столичному «Динамо» на надстрокову службу, отримавши звання молодшого лейтенанта. Разом з клубом став володарем кубку СРСР. Двічі ставав найкращим бомбардиром чемпіонату СРСР.

З приходом в «Динамо» Анатолія Бишовця перестав потрапляти в основний склад і поїхав грати у Німеччину за «Шальке 04», де став найкращим бомбардиром клубу.

Разом з «Фрайбургом», в який перейшов 1994 року, став бронзовим призером Бундесліги. Крім того, Олександр став єдиним з росіян, хто за підсумками сезону увійшов у трійку найкращих футболістів. Також Бородюк вписав своє ім'я в історію німецького футболу, ставши автором тридцятитисячного м'яча Бундесліги. З листопада 1995 року виступав за Ганновер 96 у Другій Бундеслізі, з яким підписав контракт до кінця сезону.

Повернувшись у Росію у віці 34 років, як і раніше, міг скласти конкуренцію молодим гравцям і був запрошений Юрієм Сьоміним у «Локомотив», разом з яким виступав у півфіналі Кубка кубків, вигравав Кубок Росії і, забивши сотий м'яч у чемпіонатах країни, став членом клубу Григорія Федотова.

1999 року недовго грав за «Торпедо-ЗіЛ», після чого завершив кар'єру гравця в самарських «Крилах Рад» у віці 39 років.

З 1987 по 1988 рік захищав кольори олімпійської збірної СРСР. У складі цієї команди провів 6 матчів, забив 1 гол і став переможцем футбольного турніру на Олімпійських іграх 1988 року у Сеулі.

21 лютого 1989 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної СРСР в товариській грі проти збірної Болгарії, в якій відзначився голом і допоміг своїй збірній перемогти з рахунком 2:1. 28 червня 1989 року брав участь у неофіційній грі збірної СРСР проти збірної «Зірок світу» (3:3), в якій також забив 1 гол.

Наступного року був включений до заявки збірної на чемпіонат світу 1990 року в Італії, де зіграв лише в останньому матчі групового етапу проти збірної Румунії, який завершився поразкою 0:2, що не дозволила радянській збірній вийти з групи.

Всього протягом кар'єри у національній збірній СРСР, яка тривала три роки, провів у формі головної команди країни лише 7 матчів, забивши 1 голів.

Після розпаду СРСР став виступати за збірну Росії. Перший матч — 28 жовтня 1992 року проти збірної Люксембургу. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1994 року у США, на якому зіграв у двох матчах проти Бразилії та Швеції, проте обидва були програні росіянами й збірна не пройшла груповий етап.

Всього за збірну Росії провів вісім матчів і забив чотири голи, причому три з них — 2 лютого 1994 року у матчі проти збірної Мексики (4:1).

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 2001 року, працюючи асистентом Олександра Тарханова у тренерському штабі клубу «Крила Рад» (Самара).

З 2002 року був помічником Юрія Сьоміна у збірній Росії, а після того, як збірна не змогла вийти на ЧС-2006, Сьоміна було звільнено й Олександр Бородюк став виконувати обов'язки головного тренера збірної Росії з 1 січня по 9 липня 2006 року. Керував командою лише у двох товариських матчах: проти збірних Бразилії (0:1) та Іспанії (0:0). З літа працював помічником Гуса Гіддінка, а пізніше — Діка Адвоката. Крім того, з 6 грудня 2005 року очолював молодіжну збірну Росії

3 липня 2012 року завершив свою тривалу роботу в РФС^[2], оскільки 25 червня 2012 року був призначений спортивним директором московського «Динамо»^[3] та не міг суміщати обидві посади одночасно. Проте вже через чотири місяці залишив посаду через розбіжності з головним тренером команди Даном Петреску^[4].

6 червня 2013 року призначений спортивним директором «Торпедо»^[5], а після звільнення Бориса Ігнатьєва і Володимира Казакова став головним тренером команди^[6], оскільки у в.о. головного тренера Миколи Савичева не було ліцензії Pro, необхідної для керівництва командою у ФНЛ. Пропрацював на цій посаді до червня 2014, в якому завершився його контракт із «Торпедо», який він вирішив не подовжувати.

Згодом продовжив тренерську кар'єру в Казахстані — з кінця 2015 до квітня 2016 був головним тренером «Кайрата», а 27 лютого 2017 року очолив тренерський штаб національної збірної Казахстану, уклавши трирічний трнерський контракт. Під його керівництвом команда провела сім ігор в рамках відбору на ЧС-2018, в яких не здобула жодної перемоги, програвши шість з них. Результати його роботи були офіційно визнані у січні 2018 року незадовільними, після чого тренер пішов у відставку.