Glaucus atlanticus (блакитний дракон, блакитний ангел) — вид черевоногих молюсків з ряду голозябрових (Nudibranchia). Пелагічні організми, що мешкають під плівкою поверхневого натягу. Поширені в морях всіх океанів тропічного поясу[1].
| Glaucus atlanticus Главк атлантичний (блакитний дракон) | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Glaucus atlanticus (з черевної сторони) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Glaucus atlanticus Forster, 1777 | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Будова
Для представників цього виду характерно струнке тіло, сильно витягнуте з заднього кінця. Голова коротка і слабо відокремлена від тулуба[1]. Широка, добре розвинена нога закруглена спереду і продовжується до заднього кінця тіла[1]. Довжина тіла 5-40 мм.
З боків перпендикулярно осі тіла розташовуються три групи церат — пальцевидних виростів, в які заходять гілки гепатопанкреаса (травної залози)[1]. Довжина церат в кожній групі істотно розрізняється, причому найбільш довгі розташовуються зі спинної сторони[1]. Наявність довгих виростів розглядають як один з механізмів збільшення плавучості[1].
Інша адаптація Glaucus atlanticus до утримування на поверхні води — періодичне заковтування бульбашки повітря, що згодом зберігається в шлунку молюска[1]. У зв'язку з таким розміщенням газового міхура, рівноважним виявляється положення тіла, при якому спинна сторона звернена вниз, а нога прилягає до поверхні води. Таким чином, молюск немов би повзе по плівці поверхневого натягу. В цьому сенсі блакитні дракони є антиподами водомірок, що пересуваються по плівці поверхневого натягу з протилежної сторони.
Забарвлення
.jpg)
Основний тон тіла — сріблястий[1]. Ротові щупальця, рінофори і нижня поверхня церат пофарбовані в інтенсивний синій колір[1]. Спинна сторона у різних молюсків варіює від темно-синьої до коричневої. Нога обрамлена синьою смугою[1].
Харчування
У ролі джерела їжі виступають інші організми, асоційовані з поверхнею води. До таких належать колоніальні гідроїдні (сифонофора португальський кораблик, антомедузи з родини Porpitidae) і черевоногі молюски (представники роду Janthina, особини свого ж виду).
Glaucus atlanticus стійкий до отрути, що міститься в кнідоцитах (жалких клітинах) гідроїдних-жертв. При поїданні кнідоцити надходять по гілках травної залози в церати, де шляхом фагоцитозу потрапляють в клітини спеціалізованих органів — кнідосаків (англ. cnidosac). Стрекательна клітина в них перетравлюється, і від неї залишається лише стріляльна капсула. Такі запозичені капсули — клептокніди — довгий час залишаються активними і можуть виступати як захисний механізм[2].
Розмноження
Для Glaucus atlanticus є характерним синхронний гермафродитизм: кожна особина володіє чоловічими та жіночими статевими залозами і після спарювання відкладає яйця.
Філателія
- Зображений на марках Нової Каледонії (разом з поліхетою Spirographis) в 1959 році (номінальна вартість: 10 F).
- Зображений на марках Фіджі (разом з португальським корабликом) в 1993 році (номінальна вартість: 83 FJ$).[3]
Примітки
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
