Благочиння
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Благочиння (протопопія в православних до XIX століття, деканат в католиків та греко-католиків) — церковна адміністративна одиниця, яка об'єднує декілька парафій (приходів) і є складовою єпархії. Головою благочиння є благочинний[1].
Благочиння |
В Україні до середини XVIII століття місцевий нагляд над духовенством по окремих округах, на які поділялася єпархія, здійснювали намісники, замовники, десятильники, протопопи та попівські старости. З часів імператриці Єлизавети Петрівни колишні замовники стали, як правило, іменуватися благочинними. Після скасування посади попівських старост у 1764 році священики, керуючі частинами єпархії, іменуються лише благочинними. Відповідно самі частини єпархії називаються благочиннями або благочинними округами[1].
Статут про управління РПЦ, прийнятий Помісним Собором РПЦ у 1988 році, не вніс істотних змін у порядок управління благочинних округів, але більш детально регламентував його. Статут передбачав поділ єпархії на благочинні округи, які очолювали благочинні, яких призначав правлячий архієрей. Статут не ввів постійно діючі колегіальні органи управління в благочиннях, але з благословення правлячого архієрея благочинний міг скликати священиків свого округу на благочинні ради[1].