Битва при Вітторіо-Венето

Історія Італії
Історія Італії
Стародавній світ
	Доісторична Італія
	Етруски (XII—–VI ст. до н.е.)
	Велика Греція (VIII—–VII ст. до н.е.)
	Стародавній Рим (VIII ст. до н.е. — V ст. н.е.)
	Остготське королівство (V—VI ст.)
Середньовіччя
	Середньовічна Італія
	Італія під владою Візантії (VI—VIII ст.)
	Лангобардське королівство (568—774)
	Середньовічне Італійське королівство
	Іслам та нормани у південній Італії
	Морські республіки та Італійські міста-держави
Новий час
	Італійський ренесанс (XIV—XVI ст.)
	Італійські війни (1494—1559)
	Італія у нові часи (1559—1814)
	Рісорджименто (1815—1861)
Нова історія
	Італійське королівство (1861–1945)
	Італія у Першій світовій війні (1914—1918)
	Фашизм та колоніальна імперія (1918—1945)
	Італія в Другій світовій війні (1940—1945)
	Новітня історія Італії (1945—теперішній час)
	Свинцеві роки (1970-і—1980-і)
Окремі теми
	Історичні держави Італії
	Військова історія Італії
	Економічна історія Італії
	Генетична історія Італії
	Виборча історія
	Історія моди в Італії
	Поштова історія
	Залізнична історія
	Історія грошей в Італії
	Історія музики в Італії
	Портал «Італія»; переглянути; обговорити; редагувати;

Дата:	25 жовтня 1918 — 4 листопада 1918
Місце:	місто Вітторіо-Венето північніше Венеції, долина річки П'яве
Результат:	Поразка Австро-Угорщини та її вихід з війни

Битва при Вітторіо-Венето
	Італійського фронту Першої світової війни
	Битва при Вітторіо-Венето (25 жовтня 1918 — 4 листопада 1918)Битва при Вітторіо-Венето (25 жовтня 1918 — 4 листопада 1918)
	45°57′21″ пн. ш. 12°20′49″ сх. д.
Дата:	25 жовтня 1918 — 4 листопада 1918
Місце:	місто Вітторіо-Венето північніше Венеції, долина річки П'яве
Результат:	Поразка Австро-Угорщини та її вихід з війни
Сторони
Королівство Італія; Франція ; Британська імперія ; США ; Чехословацька дивізія	Австро-Угорщина
Командувачі
Армандо Діац;	Артур Арц фон Штрусенбург; ерцгерцог Йосип-Август; Світозар Бороєвич; Александр фон Кробатін;
Військові сили
57 дивізій; 51 дивізія; 3 дивізії; 2 дивізії; США 1 полк; 1 дивізія; 7 700 гармат; 1745 мінометів ; 600 літаків;	58 дивізій; 6 300 гармат;
Втрати
загальні - 37 461; загиблих - 7 000; поранених - 23 000; зниклих безвісти - 7 461; загальні - 2139; загальні - 778;	загальні - 528 000; загиблих - 30 000; поранених - 50 000; полонених - 448 000 ;

Битва при Вітторіо-Венето (25 жовтня — 4 листопада 1918) — наступальна операція італійських військ, що призвела до прориву австро-угорського фронту, внаслідок чого австрійський уряд був змушений прохати про перемир'я. Завершальна операція Італійського фронту Першої світової війни.

Коротка інформація Битва при Вітторіо-Венето, Дата: ...

Закрити

Коротка інформація Історія Італії, Стародавній світ ...

Закрити

Італійський наступ проводився на широкому фронті між швейцарським кордоном та Адріатичним морем. Головний удар італійських військ було націлено у район височини Граппа між річками Брента та П'яве та на місто Вітторіо-Венето. Район Граппа мав багато височин, що надавало тактичні переваги тому, хто ним володів. Річка П'яве з крутим та важкодоступними берегами, мала ширину 250—300 м, а на деяких ділянках 1500—2000 м. До того ж, ситуація була ускладнена підвищенням рівня води через значні дощі, що пройшли напередодні наступу.

Союзники вимагали від італійського командування розпочати наступ, що був би скоординованим з наступом на Західному фронті^[4]. Начальник італійського штабу Верховного командування генерал-лейтенант Армандо Діаз спочатку не давав згоди, чим викликав велике невдоволення французького маршала Фердинанда Фоша, головнокомандуючого військами союзників. Як пише англійський військовий історик Безіл Ліддел Гарт

Діаз вичікував, доколи обставини не визріють для переходу у наступ. Він вичікував внутрішнього розкладу Австрії й того часу, коли вона вже не зможе сподіватись на допомогу Німеччини. ^[5]

.

Однак під впливом успіхів військ Антанти на Західному фронті 1918 р. італійське командування починає розробляти власний план наступу. 3 італійських (8, 10, 12) армії повинні були на вузькому фронті (40 км) між Граве-ді-Пападополе та Падеробба прорвати австрійський фронт та повести наступ в напрямку на Вітторіо-Венето та Беллуно. Наступним кроком мало бути захоплення австрійською лінії комунікацій Трієн — Фельтре, що привело б до розколу австрійського війська^[6]. Наступ повинен був розпочатись 10 жовтня.

Хоча австрійці, завдяки розвідці, знали про зосередження італійського ударного угруповування під Кастельфранко та про підготовку переправ через П'яве, але в умовах розпаду Австрійської імперії, плану активних протидій розроблено не було. Втім, австрійське командування вже й не мало сил для цього, обмежившись перекиданням військових частин на ділянки, що перебували під найбільшою загрозою^[7].

На кінець жовтня становище Австро-Угорської імперії значно ускладнилося, фактично вона опинилася на межі розпаду, а її військо почало розкладатися.

29 вересня Болгарія підписує перемир'я з країнами Антанти, внаслідок чого союзники виходять до австро-угорського кордону.

4 жовтня міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф І. Буріан висуває пропозицію про мирні перемовини, але їх було відкинуто^[8].

16 жовтня імператор Карл I виступає з маніфестом про розпуск двоєдиної монархії та створенні федерації.

23 жовтня в Угорщині утворюється Національна Рада на чолі з графом Каролі, яка відкликає угорські частини з фронту.

23 жовтня повстали хорвати, захопивши Ф'юме, а 27 жовтня — Полу, разом з усім австрійським флотом.

29 жовтня проголошується створення Королівства сербів, хорватів і словенців.

28 жовтня проголошується Чехословацька республіка^[9].

Оцінюючи ситуацію, що склалася, англійський військовий історик Джон Кіган наголошує :

Вдягнені у військовий однострій представники усіх оцих народів вже почали відмовлятись чинити спротив та в деяких випадках вже були готові кинути зброю та повернутись додому... І саме за цих умов генерал Діац починає наступ. ^[10]

.

Подібну думку підтримує і науковий редактор праці Безіла Ліддел Гарт, який пише :

Фактично італійці отримали блискучу перемогу над неіснуючим військом неіснуючої держави. ^[11]

.

В той же час, стан італійського війська, тодішній керівник австрійської розвідки М. Ронге, описує наступним чином :

Звістки про перемоги у Франції, на Балканах та у Палестині підняли дух італійського війська, його ще більше було укріплено завдяки пропаганді, що була широко розгорнута, та багатьом військовим святам. ^[12]

.

Італійська армія

Командувач — начальник штабу Верховного командування генерал-лейтенант Армандо Діац

7 армія (генерал Джуліо Тассоні) (займала фронт між Стельвіо та озером Гарда)
1 армія (генерал Джулієльмо Пекорі-Джеральді) (від озера Гарда до району Асіаго)
6 армія (генерал Лука Монтуорі) (Альтпіана)
4 армія (генерал Гаетано Етторе Джардіно) (гірський масив Грапа)
8 армія (генерал Енріко Кавілья) (Монтелло)
3 армія (генерал Емануель Філеберто герцог д'Аоста)(нижня течія річки П'яве)
12 армія (1 французька та 3 італійські дивізії)(французький генерал Ж. Граціані) (між 4 та 8 арміями)
10 армія (2 англійських та 2 італійських дивізії) (англійський генерал Фредерік Ламберт, командуючий англійськими військами на Італійському фронті) (між 8 та 3 арміями)^[13].

Австро-угорська армія

Група армій «Ерцгерцог Йосип-Август» (фельдмаршал ерцгерцог Йосип-Август)

Тірольська група армій (генерал-полковник Олександр фон Кробатін)
- 10 армія (генерал-полковник Олександр фон Кробатін)
- 11 армія (генерал-полковник Віктор фон Шонхенштойєль)^[14]
П'явська група армій (фельдмаршал Світозар Бороєвич фон Бойна)
- 6 армія (генерал-полковник Алоїз фон Шенбург-Хартенштейн)
- Армія «Ізонцо» (генерал-полковник Венцель фон Вурм)^[15]

Бойові дії у районі Граппа

24 жовтня 1918 р. 4-а італійська армія починає наступ в районі Граппа. Розгорілися запеклі бої. Австрійці постійно контратакували. Незважаючи на значні втрати, італійці на кінець дня втримали лишень частину захоплених австрійських позицій. 25 жовтня бої поновилися, але так само, без значних результатів. Наступні дні також не принесли італійському війську істотних успіхів. Хоча в цей час вже відмічається непоодинокі випадки відмови угорських та слов'янських підрозділів австрійського війська брати участь у бойових діях.

Бойові дії на річці П'яве

На напрямку головного удару. де діяли 8, 12 та 10 італійські армії, через повінь, наступ зміг розпочатися тільки 27 жовтня. Хоча австрійська артилерія зруйнувала переправи через річку, втім, на захоплених плацдармах італійці повели активний наступ, просунувшись на 3-8 км.

Перелам у битві приніс вдалий маневр командувача 8-ю італійською армією генерала Енріко Кавільї, який завдав удару у фланг австрійцям. Цей маневр став причиною початку австрійського відступу.^[16]

Відступ австро-угорського війська

На кінець жовтня у австро-угорському війську складається катастрофічне становище. 25 жовтня фронт кидають угорські частини. На думку М. Ронге

Італійці досягли успіху тільки тоді, коли Каролі, в якості нового правителя Угорщини, відкликав з фронту угорські війська, та коли наші частини самовільно знялись з декотрих діянок фронту, та пішли до тилу.^[12]

Чеські та хорватські частини також відмовляються воювати. Станом на 28 жовтня 30 австрійських дивізій відмовляються ставати до бою^[17]. Зважаючи на таке становище, 28 жовтня командування 6-ї австрійської армії віддає наказ про відступ. Вже не маючи сподівань на перемогу, автрійське командування планувало відступити до другої лінії оборони, та, зупинивши там наступаючих, домогтися вигідних умов миру^[18]. 30 жовтня починає відступ армія «Ізонцо». На ранок 30 жовтня італійці входять до міста Вітторіо-Венето. 1 листопада переходять у наступ 1-а, 6-а та 7-а італійські армії на фронті від річки Брента до швейцарського кордону. 3 листопада італійці займають Трієнт та виходять на річку Тальяменто. У Трієсті висаджується італійський морський десант та захоплює місто. Австро-угорське військо відходить у напрямках, що розходяться, та швидко розкладається. У цих умовах австрійське командування оцінює становище як безнадійне.

Закінчення битви та підписання перемир'я

27 жовтня австрійський уряд звертається до країн Антанти с пропозицією укладання сепаратного миру. 29 жовтня австрійський уряд погоджується на мир на будь-яких умовах. 3 листопада було укладено перемир'я у Вілла-Джусті. 4 листопада о 15-00 бойові дії було припинено^[19].

Підсумки битви

Італійці взяли у полон 387 000 австрійських вояків, 2 300 гармат. Фактично, австрійська армія на Італійському фронті перестала існувати^[20]. У зв'язку з цим командування Антанти розробляє план удару на Німеччину з півдня, через австрійську територію, у напрямку на Мюнхен. Але, у зв'язку з капітуляцією Німеччини, цей план було відкладено. Хоча італійські військові історики усіляко підкреслюють значення перемоги під Вітторіо-Венето, вирішальної ролі у ході Першої світової війни вона не відіграла.

[1]
Советская военная энциклопедия / под редакцией А. А. Гречко. — Т. 2. - С. 154.
[2]
История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — Т. 2. - С. 82.
[3]
Statistics of the Military Effort of the British Empire During the Great War 1914–1920, The War Office, p. 356-357.
[4]
Корда А. Мировая война. Операции на суше в 1918 г. — с.119.
[5]
Ліддел Гарт Б. Правда о Первой мировой. - с.383.
[6]
Зайончковский А. М. Первая мировая война. — с.809 — 810.
[7]
Ронге М. Война и индустрия шпионажа. — с.248.
[8]
Шимов Я. Австро-Венгерская империя. — с.554.
[9]
Лиддел Гарт Б. Правда о Первой мировой. — с.383.
[10]
Киган Д. Первая мировая война. - с.545.
[11]
Лиддел Гарт Б. Правда о Первой мировой. - с.383.
[12]
Ронге М. Война и индустрия шпионажа. - с.248.
[13]
Виллари Л. Война на итальянском фронте. 1915—1918 гг. — с.179.
[14]
Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — с.331.
[15]
Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — с.81.
[16]
Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — с.263.
[17]
История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — Т. 2. — С. 521.
[18]
Черников И. Гибель империи — С. 497.
[19]
История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — Т. 2. — С. 522.
[20]
Виллари Л. Война на Итальянском фронте. 1915—1918 гг. — С. 196—197.

Виллари Л. Война на итальянском фронте 1915—1918 гг. — М.: Государственно военное издательство Наркомата Обороны Союза ССР, 1936. — 208 с
Зайончковский А. М. Первая мировая война. — СПб.: Полигон, 2000. — 880 с.
Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ, 2003. — 894 с.
История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — в 2 томах. — М.: Наука, 1975.
Лиддел Гарт Б. 1914. Правда о Первой мировой. — М.: Эксмо, 2009. — 480 с.
Jung Peter, Pavlovic Darko. The Austro-Hungarian Forces in World War I (II) 1916—1918. — Man-at-Arms 392. — Oxford: Osprey publishing, 2004.
Hickey Mikhael. The First World War(4): The Mediterranean Front 1914—1923. — Essential Histories 23. — Oxford: Osprey Publishing, 2003.
Marzetti Paolo. La Guerra Italo-Austriaca 1915—1918. — Parma, 1991.
Nicolle David. The Italian Army of World War I. — Oxford: Osprey Publishing, 2003.
Österreich-Ungarns letzter Krieg 1914—1918. Band VII. Wien: Verlag der Militärwissenschaftlichen Mitteilungen, 1930—1939.
Tommasi G. Brigata Sassari. Note di guerra. — Roma: Tipografia sociale, 1925.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Італійський фронт Першої світової війни

Documenti e vita dei soldati italiani nella Prima guerra mondiale
Італійський фронт Першої світової війни [Архівовано 22 вересня 2017 у Wayback Machine.]
Італійська армія [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]
Італійський фронт. 1915—1918 [Архівовано 19 листопада 2015 у Wayback Machine.]

[1] [1]
Советская военная энциклопедия / под редакцией А. А. Гречко. — Т. 2. - С. 154.

[2] [2]
История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — Т. 2. - С. 82.

[3] [3]
Statistics of the Military Effort of the British Empire During the Great War 1914–1920, The War Office, p. 356-357.

[4] [4]
Корда А. Мировая война. Операции на суше в 1918 г. — с.119.

[5] [5]
Ліддел Гарт Б. Правда о Первой мировой. - с.383.

[6] [6]
Зайончковский А. М. Первая мировая война. — с.809 — 810.

[7] [7]
Ронге М. Война и индустрия шпионажа. — с.248.

[8] [8]
Шимов Я. Австро-Венгерская империя. — с.554.

[9] [9]
Лиддел Гарт Б. Правда о Первой мировой. — с.383.

[10] [10]
Киган Д. Первая мировая война. - с.545.

[11] [11]
Лиддел Гарт Б. Правда о Первой мировой. - с.383.

[:0-12] [12]
Ронге М. Война и индустрия шпионажа. - с.248.

[13] [13]
Виллари Л. Война на итальянском фронте. 1915—1918 гг. — с.179.

[14] [14]
Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — с.331.

[15] [15]
Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — с.81.

[16] [16]
Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — с.263.

[17] [17]
История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — Т. 2. — С. 521.

[18] [18]
Черников И. Гибель империи — С. 497.

[19] [19]
История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — Т. 2. — С. 522.

[20] [20]
Виллари Л. Война на Итальянском фронте. 1915—1918 гг. — С. 196—197.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]