Бернард Фрейберг
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Бернард Фрейберг, 1-й барон Фрейберг (англ. Bernard Freyberg, 1st Baron Freyberg; 21 березня 1889, Ричмонд — 4 липня 1963, Лондон) — новозеландський воєначальник британського походження, лейтенант-генерал (1943), кавалер хреста Вікторії (1916), барон. За часів Першої світової війни бився у складі британської армії, брав участь у висадці на плацдарм під час Галліполійської кампанії та був наймолодшим генералом британської армії в Першій світовій війні, пізніше служив на Західному фронті, де був нагороджений хрестом Вікторії та трьома орденами «За відмінні заслуги», що зробило його одним із найбільш нагороджених військових Британської імперії Першої світової війни. Йому подобалося бути в самому центрі подій: Вінстон Черчилль називав його «Саламандра» за здатність проходити крізь вогонь неушкодженим. З 1946 до 1952 року — 7-й генерал-губернатор Нової Зеландії.
Бернард Фрейберг | |
---|---|
Bernard Freyberg | |
Прізвисько | «Крихітний» (англ. Tiny)[Прим. 1][1] |
Народження | 21 березня 1889(1889-03-21) Ричмонд |
Смерть | 4 липня 1963(1963-07-04) (74 роки) Віндзор major traumad |
Поховання | Гілфорд |
Країна | Велика Британія |
Приналежність | Королівський Військово-морський резерв Британська армія (1914—1937) Новозеландська армія (1939—1945) |
Рід військ | піхота |
Освіта | Штабний коледж у Камберлі |
Роки служби | 1914–1937 (Велика Британія) 1939–1945 (Нова Зеландія) |
Партія | Ліберальна партія |
Член | Міжнародний олімпійський комітет |
Звання | лейтенант-генерал |
Формування | Гвардійський гренадерський полк Манчестерський полк |
Командування | 2-га піхотна дивізія X армійський корпус Новозеландський експедиційний корпус |
Війни / битви | Війни та битви: |
Титул | Сер, барон |
Діти | Paul Freyberg, 2nd Baron Freybergd[2][3] |
Нагороди | |
Бернард Фрейберг у Вікісховищі |
Під час Другої світової війни Фрейберг командував новозеландськими експедиційними силами в битві на Криті, північноафриканській та італійській кампаніях, командуючи 2-ю новозеландською дивізією, зокрема під час Другої битви за Ель-Аламейн та у наступній Туніській кампанії.
В Італії він знову зазнав поразки у другій битві при Кассіно як командир корпусу, але пізніше визволив Падую та Венецію та одним із перших увійшов у Трієст, де зіткнувся з югославськими партизанами Йосипа Броз Тіто.