Астрильд гранатовий

Астри́льд гранатовий^[2] (Granatina granatina) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)^[3]. Мешкає в Південній Африці.

? Астрильд гранатовий
Самець гранатового астрильда Самиця гранатового астрильда
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Астрильдові (Estrildidae) Рід: Гранатовий астрильд (Granatina) Вид: Астрильд гранатовий
Біноміальна назва
Granatina granatina (Linnaeus, 1766)
Синоніми
Fringilla granatina Estrilda granatina Uraeginthus granatina Uraeginthus granatinus
Посилання
Вікісховище: Granatina granatina Віківиди: Granatina granatina МСОП: 22719508 NCBI: 247538

Таксономія

Самець гранатового астрильда (Національний парк Пілансберг, ПАР)

Самець гранатового астрильда

Пара гранатових астрильдів

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис гранатового астрильда до своєї книги «Ornithologie». Він використав французьку назву Le Grenadin та латинську назву Granatinus^[4]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури^[5]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном^[5]. Одним з цих видів був гранатовий астрильд, для якого Лінней придумав біномінальну назву Fringilla granatina^[6]. Згодом гранатового астрильда перевели до роду Granatina, введеного англійським орнітологом Річардом Боудлером Шарпом у 1890 році^[7]. Лінней помилково вказав Бразилію як типову місцевість гранатового астрильда, посилаючись на опис птаха, зроблений англійським натуралістом Джорджем Едвардсом у 1743 році^[8]. У 1930 році британський зоолог Вільям Латлі Склейтер виправив типову місцевість виду на Анголу, а південноафриканський орнітолог Філіп Кленсі у 1959 році уточнив її до провінції Уїла^[9][10][11].

Опис

Довжина птаха становить 13-14 см, враховуючи довгий хвіст, вага 9,5-13,9 г. У самців лоб кобальтово-синій, щоки і скроні фіолетові, окаймлені з боків і знизу чорною смугою, від дзьоба до очей ідуть чорні смуги. Тім'я і верхня частина тіла рудувато-коричневі. Надхвістя кобальтово-синє, крила і довгий, прямокутної форми хвіст більш темні, чорнуваті. Підборіддя і горло чорні, нижня частина тіла рудувато-коричнева, живіт чорнуватий. Очі червонувато-карі, навколо очей кільця тілесного кольору. Дзьоб червоний, загострений, конічної форми, лапи тілесного кольору. Самиці мають переважно світло-коричневе забарвлення з рудуватим відтінком. "маска" на голові у них менш виражена і менш яскрава, чорна пляма на горлі відсутня.

Поширення і екологія

Гранатові астрильди мешкають на півдні Анголи, на південному заході Замбії, в Зімбабве, Ботсвані, Намібії, на півдні Мозамбіку і на півночі Південно-Африканської Республіки. Вони живуть в сухих чагарникових і акацієвих заростях, в акацієвих рідколіссях та в лісистих саванах міомбо і мопане^[en]. Зустрічаються парами або невеликими зграйками, не формують великих зграй, однак можуть приєднуватися до змішаних зграй птахів разом з савановими астрильдами-метеликами і строкатими мельбами.

Гранатові астрильди живляться дрібним насінням трав, а також ягодами, плодами, бруньками, нектаром алое і дрібними безхребетними. Вони збирають насіння прямо з колосків, утримуючи окремі стебла однією лапою. Гранатові астрильди є моногамними птахами, які утворюють пари на все життя. Сезон розмноження у них припадає на завершення сезону дощів, в Ботсвані з грудня по червень (переважно з лютого по квітень), в ПАР і Зімбабве з січня по травень. Самці приваблюють самиць, стрибаючи по землі навколо них, при цьому тримаючи в дзьобі травинку і співаючи. Самиці відповідають прихильністю, присідаючи і хитаючи хвостом із сторони в сторону.

Гніздо має кулеподібну форму, робиться парою птахів з переплетених стебел трави, корінців та інших рослинних волокон, встелюється пір'ям, розміщується в чагарниках. В кладці від 2 до 7 яєць. Інкубаційний період триває 12-13 днів, насиджують і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 16-18 днів після вилуплення, а стають провстістю самостійними у віці 1,5 місяців. Гранатові астрильди іноді стають жертвами гніздового паразитизму королівських вдовичок.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Granatina granatina: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 19 січня 2023
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 19 січня 2023.
4. Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode Contenant la Division des Oiseaux en Ordres, Sections, Genres, Especes & leurs Variétés (French та Latin) . Т. 3. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 216—218, Plate 9 fig. 3.
5. Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. hdl:2246/678.
6. Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 319.
7. Sharpe, R. Bowdler (1890). Catalogue of the Passeriformes or Perching Birds in the Collection of the British Museum. Sturnformes. Catalogue of the Birds in the British Museum. Т. 13. London: Trustees of the British Museum. с. 403.
8. Edwards, George (1743). A Natural History of Uncommon Birds. Т. Part IV. London: Printed for the author at the College of Physicians. с. 191, Plate 191.
9. Sclater, William Lutley (1930). Systema Avium Aethiopicarum. Т. Part 2. London: Taylor and Francis. с. 806.
10. Clancey, Phillip Alexander Clancey (1959). Miscellaneous taxonomic notes on African birds XIV. Durban Museum Novitates. 5 (18): 231-259 [256].
11. Paynter, Raymond A. Jr, ред. (1968). Check-List of Birds of the World. Т. 14. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 335.

Джерела

• Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
• Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.

Посилання

• Violet-eared waxbill - Species text in The Atlas of Southern African Birds.