Апокриф
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Апокриф — спочатку позначало приховані чи таємні писання, і читається лише посвяченими в певну християнську групу.[1] Він походить з грецької та утворюється із поєднання апо (геть) та критеїн (приховати).[2] Слово апокриф, як і багато інших слів, зазнало значних змін у значенні протягом століть. Щодо цих старовинних книг, слово апокриф спочатку означало текст, занадто святий і таємний, щоб бути в руках усіх[2]. Сьогодні християни говорять, що апокриф — це твори, які мають невідоме авторство або сумнівне походження[3]. Слово апокриф (грец. ἀπόκρυφος) вперше було застосовано до творів, які трималися в таємниці, оскільки вони були носіями езотеричних знань, які вважалися надто глибокими або занадто святими, щоб їх можна було розкрити комусь, крім посвячених. Назва апокриф застосовувалась до творів, які були приховані не через їхню божественність, а через сумнівну цінність для церкви. У загальному вжитку слово апокриф стало означати «помилковий, поганий або єретичний».
Біблійний апокриф — це сукупність текстів, включених до Септуагінти та латинської Вульгати, але не до єврейської Біблії. Хоча католицька традиція вважає деякі з цих текстів дейтероканонічними, протестанти вважають їх апокрифічними. Таким чином, протестантські біблії не включають книги Старого Завіту, але іноді включали їх в окремий розділ, який зазвичай називають апокриф. Інші неканонічні апокрифічні тексти зазвичай називають псевдепіграфами — терміном, що означає «хибну атрибуцію».[4]