Ан-714

Ан-714 — експериментальний літак на базі Ан-14 з шасі на повітряній подушці (ШПП), розроблений Куйбишевським КБ шасі літаків і вертольотів під керівництвом І. А. Бережного. Призначався для проведення комплексу досліджень з визначення області застосування ШПП як злітно-посадкового пристрою.

Ан-714
Ан-714 на ШВП
Тип	експериментальний літак
Розробник	Куйбишевське КБ шасі літаків і вертольотів
Перший політ	20 жовтня 1970
Статус	побудований в одному примірнику
Базова модель	Ан-14

Історія

Спроби оснастити літак шасі на повітряній подушці (ШПП) робилися неодноразово. Вперше такий апарат був створений у СРСР в 1939 р. На навчально-тренувальний літак УТ-2 замість колісного шасі встановили гумовий балон з вентиляторною установкою. У 1941 р. була розроблена аналогічна конструкція ШПП для Пе-2, розмістивши балони під мотогондолами. За задумом, після зльоту повітря з балонів випускалося, і вони втягувалися в задні відсіки мотогондол, де закривалися стулками. Але Пе-2 з ШПП так і не злетів. На Ан-714, який був спроєктований на базі Ан-14, була застосована така ж схема гнучкого огородження (ГО) для ШПП, як і на Пе-2^[1].

Перший політ Ан-714 здійснив 20 жовтня 1970, за штурвалом якого перебував льотчик-випробувач АНТК імені Олега Антонова В. А. Калінін. Ан-714 був побудований в одному екземплярі, і роботи за такою схемою ШПП були припинені як неперспективні.

Технічний опис ШПП

ШПП являє собою три несучих балони тороїдальної форми з прогумованої тканини, розташованих на місцях кріплення стійок шасі. Зверху кожного балона встановлений гідромотор ГМ-36 потужністю 22 к.с. з відцентровим ротором. Привід ротора — від маршових двигунів літака через систему гідравлічного валу. Маса кожного такого пристрою 28 кг^[2].

Ротор нагнітає повітря в камеру всередині кільця балона, створюючи всередині зону високого тиску. Через різницю в тиску в середині балона і нормальним атмосферним тиском літак піднімався доти, поки тиск не стабілізується. Надлишок повітря виходить в атмосферу між балоном і опорною поверхнею, утворюючи так звану повітряну подушку. Випробування показали, що питомий тиск на поверхню 0,07 кгс/см², що в 100 разів менше, ніж при колісному шасі.

Технічні характеристики

Джерело: ^[1]

Основні характеристики

• Екіпаж: 2 чоловіка
• Довжина: 11,36 м
• Висота: 4,63 м
• Розмах крила: 21,99 м

• Площа крила: 39,72 м²
• Крило у плані: трапецевидне
• Максимальна злітна маса: 3420 кг
• Маса палива у внутрішніх баках: 290 кг
• Силова установка: 2 × Поршневий АІ-14РФ 300 к.с. ( 220 кВт)

Льотні характеристики

• Крейсерська швидкість: 165 км/год
• Практична дальність: 450 км
• Довжина розгону: 117 м (по ґрунтовому та бетонному покритті) та 130 м (по снігу товщиною 30-40 см)

Література

• В. Б. Шавров «Історія конструкцій літаків в СРСР 1951–1965 рр.». / «Машинобудування» 1994 р. / Стор.30

Примітки

1. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 січня 2010. Процитовано 14 листопада 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
2. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 лютого 2017. Процитовано 14 листопада 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)