Ам'єнський мир

Ам'єнський мир — мирний договір між Францією, Іспанією і Англією, що був підписаний 25 березня 1802 р. біля міста Ам'єн.

Ам'єнський мир
Тип	мирна угода
Підписано	27 березня 1802[1], 25 березня 1802[2] і 18 травня 1803
Місце	Ам'єн
Підписанти	Жозеф Бонапарт, Charles Cornwallis, 1st Marquess Cornwallisd, Хосе Ніколас де Асара і Rutger Jan Schimmelpenninckd
Сторони	Франція, Британська імперія, Іспанська імперія і Нідерланди
Медіафайли у Вікісховищі

Карикатура на Ам'єнський мир

Передумови

Революція 1789—1794 рр. повністю покінчила з монархічним устроєм, залишила всі феодальні пережитки і привілеї. Селянство було звільнено від феодальних повинностей. Король Людовік XVI був страчений, а у Франції проголошена республіка. Франція розвернула свої експансійні дії в усіх куточках Європи і світу. Їй протистояла велика коаліція феодально-монархічних держав: Австрія, Англія, Росія і т. д. Найбільшу загрозу в експансій них планах Франції представляла Англія використовуючи своє острівне положення і найбільший у світі воєнно-морський флот.

До моменту приходу Наполеона до влади положення Франції було нелегким. Друга коаліція в 1799 р. добилася значних успіхів завдяки воєнним успіхам російських військ Суворова в Італії. Австрійці й англійці успішно діяли в Голландії і Бельгії.

Англія, ще раніше захопила французькі колоніальні володіння в усьому світі — Америці, Індії і т. д. Але як тільки Наполеон прийшов до влади становище почало змінюватися на користь Франції. Узимку 1799—1800 років виникли розбіжності між Австрією і Росією. 2-га коаліція в яку входять Англія, Австрія, Росія і Неаполітанське королівство почала тріщати^[3].

Наполеон помітив це і почав виводити союзників із коаліції по частинах. Він вирушив на чолі армії в Північну Італію. Просування французів було стрімким і застало австрійців зненацька. 8 травня 1800 Бонапарт покинув Париж, а 21 травня 1800 р. Перший консул був уже на перевалі Великий Сен-Бернар, який відкривав шлях в Італію^[4].

2 червня 1800 р. Наполеон вступив у Мілан. Зустріч головних сил противника відбувається на невеликій рівнині між містами Олександрією і Тартонною.

Битва, що почалася ранком 14 червня 1800 р. великим успіхом австрійців, до вечора було виграно Наполеоном^[5]. Ця перемога справила велике значення на діячів антифранцузької коаліції.

Наполеон вирішив забити клин у коаліцію використовуючи протиріччя між Росією і Австрією. Тут він діяв через Толестрана. Толестран заявив літом 1800 р. про рішення Франції повернути на батьківщину 6 тис. російських військовополонених випадково захоплених наприкінці 1799 р. при розгромленні корпусу Римського-Корсакова у Швейцарії^[5]. Цей хід викликав симпатії при російському дворі, а особливо у Павла І. Росія пішла на таємні контакти з Наполеоном. Наполеону вдалося підтримати невдоволення Росії проти Англії. Окрему роль в цьому відіграло захоплення Англією Мальти 5 вересня 1800 — січні 1801 між Павлом І і Наполеоном відбувся обмін особливими посланнями^[6].

На початку 1801 року Павло І таємно відправив корпус Донських козаків в кількості 22,5 тис. осіб в похід проти англійських володінь в Індії^[7]. Але зближення Росії і Франції було короткочасним. В ході державного перевороту в ніч з 10 березня на 11 березня 1801 р. Павло І був вбитий.

Новий цар Олександр І скасував похід в Індію. Наполеон дізнавшись про це, розлютився, але, незважаючи ні на що, Росія вже не становила великої загрози для Франції. Франція усунула для себе зі сторони других країн коаліції. Австрійці були вигнані з Італії, але продовжували боротися на Рейні тут в Ельзасі, в листопаді 1800 року перемогу над гобебурськими військами отримав генерал Моро^[8].

Увесь лівий берег знову був у руках французів. У Моневілі почались ширші переговори 9.02.1801 р. був підписаний Моневільський мирний договір, згідно з яким Австрія втрачала Бельгію, Люксембург, всі німецькі володіння на лівому березі Рейну^[9]. П‘ємонт залишався під окупацією Франції. Австрія не мала більше сил протистояти планам Франції на континенті. В 1801 р. Наполеон заключив також мир з Неопалітанським королівством за яким Франція отримувала о. Ельбу і право тримати війська в портах Північної Італії^[10].

Таким чином Франція з честю вийшла з протистояння з коаліцією, захопивши великі території. Війна Другої коаліції завершилася. Але у Франції були свої економічні інтереси за межами континенту. Буржуазії хотілося мати керівні позиції на Близькому Сході, а саме в Османській імперії. Саме з метою розширення французького панування Франції на сході був організований Сирійський похід Наполеона 1798—1799 р., але в кінці серпня 1801 року корпус вимушений був капітулювати в Єгипті^[11].

Лише хитромудрі дії французьких дипломатів, що зуміли укласти перемир'я з Туреччиною 9 жовтня 1801 року врятували Францію від ганьби^[11].

Згідно з перемир‘ям Франція зобов‘язалась вивести війська з Єгипту, визнавала незалежність Іонічних островів^[11]. 8 жовтня в Парижі був підписаний мирний договір з Росією. В секретних статтях договору Росія і Франція визнавали інтереси одна одної в Туреччині^[12].

Таким чином війна Франції з 2-ю коаліцією фактично завершилася.

Підписання

25 березня 1802 р. був підписаний Ам'єнський мирний договір між Францією, Італією й Англією^[13].

Досягнуті домовленості

• Англія зобов‘язувалась окупувати Мальту і повернути указаним країнам їхні колонії
• Єгипет повертався Туреччині
• Франція визнавала незалежність Іонічних островів
• Швейцарія до січня 1802 року залишалася під впливом Франції^[14].

Ад'єнський мир сильно укріпив позиції Франції на континенті.

Але водночас були сильно підірвані позиції Франції в Пн. Середземномор‘ї і взагалі на морі. Франція втратила майже половину свого воєнно-морського флоту у війні з коаліцією^[15]. Але навіть короткий мир з Англією Франція використовувала у своїх цілях домагаючись підсилення своїх позицій в різних частинах світу.

У Наполеона взагалі були плани колоніальних захоплень в усьому світі, але цьому заважала відсутність сильного флоту. Допомагала їх здійсненню французька буржуазія після підписання в червні 1802 миру з Туреччиною^[16] згідно з договором Франція відновлювала свої привілеї в Османській імперії, отримала дозвіл на прохід торговельних кораблів у Чорне море. Розроблялися плани широкомасштабної морської торгівлі з Росією^[17]. Але цим планам не суджено було здійснитися. Єдиною країною з якою Франція встановила нормальні стосунки були США. Згода про це була підписана 20.11.1800 р. в Парижі^[18]. У 1803 році Наполеон передав США Луїзіану. Це ще більше зміцнило їхні відносини.

Поновлення війни

Ам‘єнський мир був недовгим. Каменем спотикання стала Мальта. Англія вимагала залишення Мальти за собою, виводу французьких військ з Голландії і Швейцарії^[19].

Наполеон хотів компенсацію в Пн. Середземномор'ї. Досить істотною причиною відновлення війни було невдоволення промислових кругів Англії стосовно гегемонії Франції — на 5-му континенті.

У травні 1803 року англійський посол покинув Париж. 18 травня 1803 року війна відновилася^[20].

Примітки

1. Аміенскій миръ // Энциклопедический лексикон — СПб: 1835. — Т. 2. — С. 127–128.

   d:Track:Q21282453d:Track:Q4532135d:Track:Q47518950d:Track:Q656
2. Амиенский мир // Военная энциклопедия — СПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1911. — Т. 2. — С. 392.

   d:Track:Q25369458d:Track:Q4448234d:Track:Q4114391d:Track:Q656d:Track:Q26160598
3. [Торм Е. В. Наполеон. — М. — 1939 — с. 51]
4. [Торм Е. В. Наполеон. — М. — 1939 — с. 75]
5. [Манфред а. З. Поиски союза с Россией (1800—1802гг) // История СССР — 1971 — № 4 — С. 48]
6. [Манфред а. З. Поиски союза с Россией (1800—1802гг) // История СССР — 1971 — № 4 — С. 57]
7. [ Манфред а. З. Поиски союза с Россией (1800—1802гг) // История СССР — 1971 — № 4 — С. 58]
8. [Торм Е. В. Наполеон — М. — 1939. — с. 84]
9. [ Рогінська А. Е. Почерки истории франции. — М. — 1958. — с. 189]
10. [ Грачёв В. Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796—1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. — 1967 — Т43, вопросы всеобщей истории. — С. 130]
11. [Грачёв В. Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796—1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. — 1967 — Т43, вопросы всеобщей истории. — С. 130]
12. [ Грачёв В. Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796—1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. — 1967 — Т43, вопросы всеобщей истории. — С. 143]
13. [Грачёв В. Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796—1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. — 1967 — Т43, вопросы всеобщей истории. — С. 142]
14. [Грачёв В. Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796—1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. — 1967 — Т43, вопросы всеобщей истории. — С. 143]
15. [ Грачёв В. Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796—1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. — 1967 — Т43, вопросы всеобщей истории. — С. 147]
16. [Грачёв В. Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796—1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. — 1967 — Т43, вопросы всеобщей истории. — С. 149]
17. [Грачёв В. Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796—1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. — 1967 — Т43, вопросы всеобщей истории. — С. 150]
18. [Манфред А. З. Поиска союзов с Россией (1800—1801г) // История СССР. — 1971 — № 4 — с. 55]
19. [Торм Е. В. Наполеон. — М. — 1939. — с. 99]
20. [Грачёв В. Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796—1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. — 1967 — Т43, вопросы всеобщей истории. — С. 101]

Література

• С. О. Маковський. Ам'єнський мир 1802 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Русско-французский мирный договор, заключенный в Тильзите 25 июня (7 июля) 1807г. // Сборник документов по истории нового времени стран Европы и Америки (1640—1870): Учебное пособие / Сост. Е. Е. Юровская. — М.: Высшая школа, 1990. — С. 86—87.
• История Франции: в 3х т. — Т.2. / Ред. А. З. Манфред. — М.: Наука, 1972г. — 735 с.
• Ковалевский Н. Ф. Всемирная военная история: Хронологический обзор. — М.: ОЛМА — ПРЕСС, 2005. — 496 с.
• Тарле Е. В. Наполеон. — Минск: «Беларусь», 1992. — 428с.
• Тарле Е. В. Очерки истории колониальной политики западноевропейских государств (конец XV- начало XIX в.). — М.: Наука, 1965. — 427 с.