Алазони
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Алазо́ни, алізони (грец. Ἁλιζῶνες; Halizonians, Alazones) — плем'я, яке жило в 7-2 століттях до н. е. в басейні Південного Бугу на північ від Ольвії[1], і згадані в «Одіссеї» Гомера[2].
Алазони | |
---|---|
Ареал | Південне межиріччя Дністра та Інгульця |
Раса | європеоїди |
Входить до | Скіфію |
Релігія | язичництво |
Дані про них містяться в працях Геродота, Страбона, Павсанія і Стефана Візантійського[1]; Гекатей Мілетський, Менекрат Елейський[2]; Пліній Старший, Палефат. Алазони займались землеробством[1] і вели осілий спосіб життя, вирощували зернові культури, в тому числі просо, сочевицю, а також цибулю, часник. Аполлодор Афінський згадав імена їхніх вождів ─ Одія, Епістроф, які були синами Мекістея[2].
Там, де річки Тірас (нині Дністер) та Гіпаніс (нині р. Південний Буг) зближують свої річища, знаходилося священне джерело Ексампей, а по Ексампею проходив кордон між алазонами і скіфами-орачами[3]. Алазони — північні сусіди калліпідів.
Колишні місця розселення алазонів на сьогодні ще недостатньо досліджені, територія їх перебування має багато ще не вивчених поселень і городищ скіфського періоду[1] (північ і центр сучасної Миколаївської області), тому зв'язати з ними певну групу археологічних пам'яток важко[2]. Свого часу з цим народом пов'язувалися поховання у зернових ямах, відкриті на території античного поселення біля села Варварівки, що поблизу м. Миколаєва, пізніше — тимчасові стоянки ранньої залізної доби у Побужжі[2]. Зараз вважають, що алазонам належали степові скіфські поховання, локалізовані у Нижньому Побужжі[2].
Одна частина дослідників відносить їх до протослов'ян, інша — до скіфських племен[2].