Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ісус Христос — духовний лідер, образ якого має своє відображення у вченнях багатьох Новітніх релігійних рухів (НРР). У їх викладенні канонічний образ Ісуса, його біографія і вчення мають помітні зміни та доповнення.[1][2][3] Досить часто уявлення НРР-ів про Ісуса Христа базуються не на дослідженні Біблії, а на заявлених надприродних джерелах (одкровеннях).[4][5] Найбільш значний вплив на погляди НРР-ів відносно Ісуса здійснило Теософське товариство і похідні від нього вчення.[6]
Загальним для НРР-ів є відмінність їх викладення від традиційного християнства. Ця відмінність полягає не так в самому образі Ісуса Христа, як в тій картині світу в яку він поміщений і в термінах в яких його образ виражений. Процес формування образу Ісуса в цих рухах був подібний до того що відбувався в період зародження християнства. Певні факти та одкровення збиралися, впорядковувалися і трактувалися в руслі поглядів притаманних людям, які намагалися відповісти на питання ким був Ісус і яке його значення для людей.[7] Як правило в НРР-ах простежується стремління досягти балансу між повторним вираженням традиційного вчення і додаванням нових елементів.[8] В результаті образ Ісуса у них виходить доволі пластичним і для частини людей ці видозміни виглядають як такі, що виходять за допустимі рамки.[9]
Постать Ісуса Христа в НРР-ах почасту є невіддільною частиною «новітнього Євангелія», древнього вчення викладеного в новій формі.[9] Ці рухи як правило нехтують традицією, навіть розглядають її як перешкоду.[10] І відповідно власну систему вірувань розглядають як повернення до справжнього християнства.[11][12] Характерно, що незважаючи на критику в адрес основних представників християнства, Христос домінує у викладах НРР-ів скрізь де потрібно пояснити відносини між Богом і людством за допомогою якогось посередницького принципу. Також Ісус Христос якнайкраще підходить за взірець для розкриття таких понять як «вища свідомість», «стан повного просвітлення».[13]
Загалом термін «христос» трактується як божественний принцип, вищий аспект, що притаманний єству кожної людини і який єднає все людство в єдине ціле.[14][15] Відповідно виняткова божественність Ісуса заперечується.[16] Замісна жертва за гріх, одне з основних понять християнства, трактується з використання терміна «карма». Тобто говориться, що Ісус взяв на себе частину карми людства.[17] Відкидається обмеження Христа рамками традиційного християнства. Стверджується що він є вічною постаттю чиє вчення можна розпізнати в кожну епоху в кожній системі віри. Відповідно заперечення можливості спасіння поза християнською релігією розглядається як глибоко помилкове.[18][19][20]
Одна з основних відмінностей у твердженнях НРР-ів і традиційного християнства стосовно Ісуса Христа полягає в різному розумінні його божественності.[21] Християнству притаманне твердження що існує якісна різниця між Ісусом і всіма іншими людьми. Що Ісус володіє крім людської природи ще й божественною, всі інші тільки людською.[22] В НРР-ах відсутнє таке розділення. Христос розуміється як архетип божественної ідентичності кожної людини.[23][20] Особливість же Ісуса полягає в тому, що він в досконалості його проявив, а решта людей до цього тільки йдуть.[24][25][26] Інколи термін «христос» розглядається також як щось на кшталт духовної посади. І подібно як Кеннеді не завжди був президентом США, так і Ісус не завжди був Христом.[27]
Христологічна проблема (питання співвідношення людського і божественного в Ісусі) нерідко ставала темою дискусії і в самому християнстві. З нею тісно пов’язана христологія Логосу, напрям в христології, який, серед інших речей, шукав доказів присутності Христа в формі Логосу (божественного слова) в релігіях світу.[16] В ньому, на противагу твердженню що вчення Христа присутнє тільки в християнстві, доводилось що є спалахи істини в інших релігіях, які християнська церква має бути готова прийняти як доказ розсіяної в них енергії божественного Логосу.[18] Тобто подібно тому як всім людям властива божественна природа (Христос) так і всім релігіям світу властива присутність в них вчення Христа. В НРР-ах йдуть навіть далі та в тій чи іншій формі стверджують що саме в їх викладенні вчення Христа подано точніше ніж в традиційному християнстві.[11][28]
Загалом для вчень НРР-ів характерно розділення таких понять як Ісус і Христос. Ісус розуміється як історична особистість, людина що жила в I столітті н.е. в Палестині. Христос як божественний принцип властивий кожному і найбільше проявлений Ісусом.[29][30] Відповідно кожен може проявити Христа перебуваючи в гармонії з Духом Божим.[31]
Так зване Друге пришестя Ісуса Христа трактується як внутрішня подія, а не зовнішня.[32] Цей прихід розуміється як прояв принципу Христа в багатьох, результатом чого буде настання епохи просвітлення.[33] Прив’язана ця подія до такого загальновизнаного астрономічного явища як прецесія земної осі. Повний цикл зміни куту нахилу осі відбувається за 25 000 років, які умовно можна розділити на 12 відрізків. В кожному з них вісь Землі стає дещо зміщена до одного з 12 сузір’й, що входять до зодіаку. Останні 2 000 років вісь вказувала на ділянку що належить до знаку риб. Тому ці два тисячоліття інколи називають епохою риб і асоціюють з християнством.[34] Наступним знаком є водолій, через що побутує назва «епоха водолія».[35][12] Стверджується що перехід Землі в цю нову астрологічну епоху принесе з собою нову форму вираження духовних устремлінь.[36][37] І христова свідомість вже буде явлена в багатьох по всьому світу, а не персоніфіковано як перший раз в Ісусові.[38]
Викладені в Євангеліях біографічні дані про Ісуса є доволі лаконічними.[39] Крім того, немає документальних згадок про те, що відбувалося з ним з 12 до 30-річного віку. Цей період нерідко називають «зниклими роками[en]».[40] Одним з перших версію що ці роки були проведені Ісусом в Індії опублікував М. Нотович[ru] в 1894 р.. Він стверджував що виявив на Сході досі невідомий широкому загалу рукопис «Життя святого Ісси».[41][42] М.Реріх, виїхавши в 1925 р. до Тибету, провів 4 роки подорожуючи по Азії. Він повідомив, що бачив рукопис, який доводить що Ісус провів своє раннє життя в Індії.[43] Навіть цитував звідти слова Ісуса:
 |
Я прийшов показати людські можливості. Те, що я творю, всі люди можуть творити. І те що я є, всі люди будуть».[30] |  |
На основі цих тверджень Е. Профет, представник Вчення вознесених владик, побудувала книгу-розслідування «Втрачені роки Ісуса» про період від епізоду який трапився з 12-річним Ісусом в Єрусалимському храмі і до початку публічного служіння.[44][45] Е. Профет вірила що ці «роки мовчання» Ісус провів в навчанні з Майстрами Далекого Сходу, подорожував Тибетом та Індією.[23] Що там в нього сформувалася значна частина внутрішнього вчення, яка згодом була, як вона стверджує, втрачена або відкинута представниками ортодоксального християнства.[46] Твердження про перебування Ісуса в Індії прямо пов’язане з обґрунтуванням наявності у «втраченому вченні» елементів притаманних східним релігіям.[47] Зокрема твердження про Ісуса як про вчителя реінкарнації.[48][49][50]
Також існують доповнення до біографії Ісуса побудовані на основі одкровення:
Доволі поширене в НРР-ах вчення про реінкарнацію проявилося і в контексті особи Ісуса Христа. Крім твердження що вчення про реінкарнацію є втраченою частиною його вчення наводиться перелік попередніх втілень Ісуса.[49] Вказується що історія його втілень тісно пов’язана з історією єврейського народу. Так до попередніх втілень Ісуса Христа відносять Йосипа, Ісуса Навина, Давида, Єлисея.[55] Проте вказується що лише в новозавітному втіленні через Ісуса всеціло діяв Христос.[33][49][45] Стверджується що історія відносин Єлисея та Іллі, ученика та учителя, мала своє продовження коли вони зустрілися у своїх наступних втіленнях як Ісус Христос та Іоанн Хреститель в епізоді коли Ісус наполягав що має прийняти хрещення від Іоанна і таким чином виконати всяку правду.[56]
В Біблії в книзі пророка Єзекіїля (34:23) є пророцтво за Ісуса Христа де говориться:
|
І поставлю над ними одного пастиря, і він буде їх пасти, - раба мого Давида | |
Це місце можливо розглядати як біблійне підтвердження того, що старозавітній цар Давид був одним із попередніх втілень Ісуса.[57][58]
Втілення Ісусом Христом розглядається як його завершальне втілення після якого настало звільнення від необхідності реінкарнації.[32]
А. Бейлі бувши християнським місіонером приєдналася до теософського товариства, а згодом заснувала свою власну окрему релігійну організацію. Як результат поєднання різних віровчень, образ Христа у неї вкорінений у біблійному контексті, але виражений в езотеричних термінах.[13] Його образ отримав набагато більше спільного з біблійним образом Христа ніж з тим як він був зображений у Блаватської.[59] У Бейлі з’явилося християнство що не вважало Ісуса єдиним Сином Божим і не претендувало на те, що християнське одкровення є унікальним чи на порядок вищим за всі релігії.[60] В одній з книг вона описує свій досвід:
|
Я виявила, що Христос був Вчителем всіх Майстрів і Вчителем ангелів і людей. Я виявила що вчителя мудрості були Його учнями, а учні такі як я були лиш учнями якогось з цих вчителів. Я зрозуміла що коли в дні мого традиційного християнства говорила про Христа і його церкву, я насправді говорила про Христа та планетарну ієрархію[59] | |
В контексті суспільства вона розглядала Христа як «божественне насіння» впроваджене в духовні системи кожного покоління і культури.[59] В контексті людини вона виділяла два аспекти Христа: 1) «внутрішній Христос» — внутрішня духовна сила людини; 2) «персоніфікований Христос» — явлений в особі Ісуса.[61]
На думку Рудольфа Штайнера, Христос виражається в людині як певна сила, здібність, що гармонізує її внутрішній світ. У випадку ментальної сфери людини це описується наступним чином. Є два аспекти розуму: перший аспект — це уява, мрійливість, нічим не обґрунтоване витання в хмарах; другий – холодна сконцентрованість на матеріальному, видимому. Кожен з цих аспектів сам по собі руйнівний, але Христос їх приводить до гармонії здатної принести істинно корисний результат.[62]
У бахаїзмі Ісус є однією з 14 осіб, що були проявом Бога.[63] Згідно з цим вченням Бога неможливо цілком помістити в особу одного якого завгодно окремо взятого духовного лідера.[64] Стверджується що вчення Ісуса, Будди, Крішни, Магомета, Зороастра різняться лиш через те, що людство відповідно до рівня свого розвитку і спроможності осягнути вічні духовні істини потребувало саме такого викладення вчення.[65]
У Вченні вознесених владик наголошується на тому, що є три складові внутрішнього світу людини: 1) Я Єсмь Присутність (іскра Божа, що є серцевиною людської істоти); 2) свідомість Христа або Я Христа (посередник між божественним та людським світами); 3) душа (смертний аспект єства людини, що стає безсмертним через процес вознесіння).[66] Відповідно Ісус Христос — це ідеально явлений образ цієї другої складової, що є глибинною сутністю (індивідуалізованим Христом, іншими словами "Я Христа") кожної людини.[30][26] Е. Профет стверджує, що Христос бувши неперевершеним втіленням світла має і вчення як втілену суму всіх світових релігій.[67]
Одна зі складових Вчення – положення про 7 променів[en]. Згідно з ним Бог проявляє себе в видимому світі через 7 основних своїх якостей (сила, мудрість, любов і т. д.), що символізуються 7 кольорами світлового спектра. Вознесіння і звільнення від потреби в перевтіленні досягає той, хто в досконалості оволодів хоча б однією з цих 7 якостей. Така людина стає вознесеним владикою. У вченні стверджується що Ісус на відміну від більшості вознесених владик в досконалості володіє всіма сімома якостями Бога, що в біблії виражено у виразах «Агнець, що має ... сім Божих духів» (Об'явлення 5:6) та «Ісус є священником по чину Мелхіседека».[68][69]. Крім Ісуса до цієї категорії відносять і Гаутама Будду.[46]
У Вченні важливість «вселенського Христа» відтісняє на задній план постать історичного Ісуса.[9] Найважливішим проголошується особистий контакт з Христом в сьогоденні.[26] Вченню характерно численні послання від імені вознесених владик, в тому числі й від Ісуса Христа, що виражені у формі бесід, настанов:
|
Усередині вас знаходяться дві людини. Одна людина – смертна, і інша людина – безсмертна. І ці дві людини так переплелися за багато мільйонів років існування на планеті Земля, що потрібно докласти значних зусиль, щоб відокремити цих двох одна від одної. Одній з них належить залишитися на Землі та повернутися в землю, з якої вона була взята. Другій належить продовжити існування на іншому – Вищому – плані буття. Ви знаєте, що мені вдалося розлучитися зі своєю нереальною частиною за 40 днів, коли я перебував у пустелі. Однак ви знаєте, що після цього було моє служіння, розп'яття, воскресіння і вознесіння. І якщо ви розлучитеся з нереальною частиною вас самих, то ви не зможете просто махнути рукою на все інше людство та забитися в тепленьке місце десь на Небесах. Не сподівайтеся, улюблені, що з вашим вознесінням закінчиться ваш розвиток, ваше напруження, ваша робота й ваша відповідальність. Усе тільки почнеться.[70] |
|
Е. Кейсі стверджував що дух Христа супроводжує великих духовних діячів всіх епох. Але поєднання Ісуса з духом Христа призвело до найвищого прояву досконалості, сили та зрілості. І цей прояв є необхідним усім людям, бо щоб зрозуміти свої стосунки з Богом вони повинні були спочатку отримати його досконалий втілений образ, Ісуса Христа. Ісус собою показав що очікує на божих дітей якщо вони досягнуть єднання з Отцем Небесним.[71]
Енні Міліц[en] вчила, що вознесіння не є винятковим досягненням Ісуса Христа, а швидше завершальним етапом еволюції людини, що відкритий для всіх.[66]
Найбільш значний вплив на погляди НРР-ів відносно Ісуса Христа здійснило теософське товариство та похідні від нього рухи. Його представники стверджували що вчення Христа є те ж саме вчення що передається людству Махатмами. І діяльність Ісуса Христа — це складова частина діяльності що загалом здійснюється Великим білим братством.[6] Анні Безант, президент теософського товариства стверджувала:
|
Коли настає нова епоха … вчитель світу приходить у добровільне втілення й засновує релігію, яка відповідає вимогам нової доби.[72] | |
Засновник Теософського товариства, О. Блаватська рішуче критикувала значну частину християнської спадщини.[35] У неї образ Ісуса чітко відрізнявся від традиційного образу, хоча згодом її наступниками ця відмінність була дещо пом'якшена. Ісус в теософії зображений як посвячений у таємниці внутрішніх (закритих від широкого кола) вчень того часу та як один з Майстрів стародавньої мудрості. Термін «Христос» трактувався як божественний принцип притаманний кожній людині. Відповідно виняткова божественність Ісуса заперечувалася.[16]
Згідно з вченням теософії, після вознесіння Ісус продовжив своє служіння наставляючи з небес на внутрішніх рівнях (в серцях) святих і містиків кожної релігійної традиції.[69][12]
Згідно з вченням Християнської науки[ru] концепція Христа слугує щоб позначити проявлену присутність Божу, що притаманна кожній людині та в повноті була реалізована в Ісусові.[31] Ісус — людина, Христос — ідея, ідеальна істина. Відповідно Ісус Христос — це той хто більше за всіх інших людей явив Христа. Стверджується, що місією Ісуса було показати ілюзорність матеріального світу і як один із наслідків — ілюзорність хвороб.[17]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
