Історія Антарктики
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Історія Антарктики починається із ранніх теорій стародавніх географів елліністичного світу про існування на крайньому півдні величезного континенту, названого Terra Australis Incognita — Невідома Південна земля. Термін «Антарктика», як протилежність Арктиці, вперше вжив Марін Тірський в II столітті н. е.
У західному світі з античних часів вірили в існування південної землі, покликаної збалансувати надлишок суші — Європу, Азію та Африку. Аристотель постулював симетрію землі, що означало наявність населеної суші на півдні від Африки. Існують карти, створені в Середні століття і епоху Відродження, на яких «Невідома Південна земля» зображена як окремий континент або з'єднується з Південною Америкою (наприклад, Карта Пірі Рейса)[1].
Про існування Антарктики імовірно здогадувалися й аборигенні племена Полінезії та Південної Америки. Зокрема, Л. Куартермейн, базуючись на полінезійському фольклорі, пише: «Приблизно в 650 р. як оповідає раротогонська легенда великий мандрівник Ху-те-Рангіора проплив у своєму каноє «Те-іві-Атеа» в Південний океан і побачив льодові скелі, вершини яких пронизували небеса, що височіли над замерзлим морем». Переказ про те, що на південь від Вогняної Землі лежить країна льодів зафіксовано також у місцевого племені ауш[1].
Європейська географія отримала перші достовірні відомості про землю на Південному полюсі в Добу великих географічних відкриттів. У XV—XVI століттях, після того як європейські мореплавці обігнули мис Горн і мис Доброї Надії, стало зрозуміло, що якщо Невідома Південна земля й існує, то є окремим континентом. В 1773 році Джеймс Кук вперше перетнув Південне полярне коло і, хоча він відкрив окремі антарктичні острови, але так і не виявив материк. Вважається, що Кук був приблизно за 240 км від нього.