Іван I Данилович Калита

Іва́н I Дани́лович Калита́ (1 жовтня^[4] 1288 — 31 березня 1340, Москва) — великий князь московський від 1325 до 1340, великий князь володимирський (м. Володимир-на-Клязьмі, ярлик від хана в 1328) до 1340, князь новгородський від 1328 до 1337. По батькові Данилу Олександровичу — нащадок князя Юрія Долгорукого.

У Вікіпедії є статті про інших людей з іменем Іван.

У Вікіпедії є статті про: Калита (значення) та Москвич-2142 «Іван Калита».

Іван Калита
Іван Калита
Князь московський
1325 — 1340
Попередник:	Юрій Данилович
Наступник:	Семен Гордий
Князь новгородський
1328 — 1337
Попередник:	Олександр Михайлович Тверський
Наступник:	Семен Гордий
Великий князь Владимирський
1328 — 1340
Попередник:	Олександр Михайлович Тверський
Наступник:	Семен Гордий
Народження:	1288[1], 1304[2][3] або 1 листопада 1288(1288-11-01)  Москва, Велике князівство Московське
Смерть:	31 березня 1340, 31 березня 1341[3] або 13 березня 1341[2]  Москва, Велике князівство Московське
Поховання:	Архангельський собор
Країна:	Велике князівство Московське Руські князівства[d]
Релігія:	православна церква
Рід:	Калитовичі гілка Юрійовичів
Батько:	Данило Олександрович
Мати:	Марія
Шлюб:	княгиня Олена, княгиня Уляна
Діти:	Семен Гордий, Іван ІІ Красний, Андрій
Медіафайли у Вікісховищі

Основоположник правлячої на Москві династії Калитовичів.

Біографічні дані

Іван Данилович Калита народився 1288 року, був сином московського князя Данила Олександровича і онуком Олександра Невського. Прозваний Калитою («калита» — «гаман для грошей») за багатство, яке йому вдалось накопичити, збираючи данину для Золотої Орди^[5].

Головним напрямком його правління було зміцнення провідної ролі князівства московського (з 1317 року — «великого»^[6]) серед сусідніх князівств, а також територіальна експансія. Частину земель він купував, а на удільні князівства Углич, Галич, Білозеро отримав ярлики в Орді^[7]. Протягом свого правління мав вельми тісні контакти із ординськими ханами, надсилав хану, його дружинам та вельможам подарунки, сам часто їздив у Орду.

Виявив себе жорстоким, вправним, наполегливим правителем. Був вірним підданим Золотої Орди, за що отримував постійну підтримку татарських ханів. Не гребував використовувати в ході міжусобиць військо Золотої Орди. Спираючись на підтримку ординців, зумів послабити свого основного супротивника — Велике князівство Тверське. Зокрема, звів наклеп на князя Олександра, якого з сином Федором після суду в хана Узбека вбили в Орді. Іван Данилович наказав зняти дзвін зі Спаського собору Твері та перевезти до Москви^[8]. Також сприяв послабленню Новгородської та Псковської республік.

Зміцненню авторитету Івана Даниловича саме як московського князя сприяло перенесення на початку його правління (1325) резиденції митрополита Київського і всія Русі Петра Ратенського з Владимира на Клязьмі до Москви. Також князь упорядковував норми феодального права, податкову систему, сприяв розвиткові торгівлі.

У 1326 році заклав церкву Успіння Богоматері в Москві — першу значну кам'яну споруду міста^[9].

У російську історіографію увійшов як перший «збирач російських земель». Перед смертю прийняв чернечий постриг з ім'ям Ананія та схиму. Помер у 1340 році в Москві.