Loading AI tools
український мовознавець-україніст, спеціаліст із санскриту, порівняльному мовознавству, поліглот, перекладач З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Євге́н Костянти́нович Тимче́нко (псевдонім — Богун; 27 жовтня 1866, Полтава — 22 травня 1948, Київ) — український мовознавець-україніст, спеціаліст із санскриту, порівняльного мовознавства, поліглот (знав французьку, німецьку, англійську та італійську мови), перекладач (Метерлінк, Мопассан, Байрон та інші), академік АН УРСР, член-кореспондент AH CPCP (з 1929 року).
Євген Костянтинович Тимченко | |
---|---|
Народився | 27 жовтня 1866 Полтава, Російська імперія |
Помер | 22 травня 1948 (81 рік) Київ, УРСР, СРСР |
Поховання | Байкове кладовище |
Країна | Російська імперія→УНР→СРСР |
Національність | українець |
Діяльність | філолог, русист, українознавець, викладач університету |
Alma mater | Київський університет, Петербурзький університет |
Галузь | мовознавець—україніст, перекладач |
Заклад | Інститут мовознавства АН УРСР |
Вчене звання | Дійсний член НТШ, академік АН УРСР, член-кореспондент AH СРСР, професор Варшавського університету і Київського університету |
Членство | НАНУ Академія наук СРСР Наукове товариство імені Шевченка |
Роботи у Вікіджерелах Тимченко Євген Костянтинович у Вікісховищі |
Автор праць із фонетики, граматики, лексики, лексикографії, діалектології та історії української мови, автор підручників, загалом понад ста праць (деякі з них ще й досі не опубліковані, окремі мають сучасні передруки[1]). Автор першого перекладу фінського епосу «Калевала» українською мовою[2].
Активний член Братства тарасівців, дійсний член НТШ, член Київської Старої Громади (1918–1932), професор Київського університету й ІНО, з 1918 року — голова Постійної Комісії для складання історичного словника української мови УАН. Учасник правописної конференції 1927 року.
Дмитро Павличко у передмові до видання «Калевали» в перекладі Євгена Тимченка зауважить:
Євген Тимченко духовно і фізично належить до плеяди найкращих українських інтелігентів, що їх розтоптала комуністична система. |
Народився 27 жовтня 1866 року в Полтаві в родині службовця. У 1889—1890 роках навчався в Петербурзькому університеті як вільний слухач. У 1891—1893 роках працював у державних установах Києва і Чернігова, в редакції «Киевской старины», в бібліотеці Київського університету. 1910 року закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Викладав російську мову в середніх навчальних закладах та Вищих жіночих курсах, магістр російської мови та словесності. Працював у редакції часопису «Киевская старина».
У 1914—1915 роках, після захисту дисертації, викладав у Варшавському університеті. 1916 року евакуювався до Ростова, де організував товариство «Просвіта».
1918 року делегований до Центральної Ради як представник «Просвіти». Брав участь у заснуванні Української академії наук. У 1918—1932 роках обіймав посаду професора Київського університету. У 1919—1930 роках працював головою Комісії для складання історичного словника української мови ВУАН, водночас був заступником голови соціально-економічного відділу Інституту української наукової мови ВУАН. У 1925—1928 роках член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України. У 1930—1933 роках працював у відділі історії української мови Інституту мовознавства ВУАН. Звільнений за сфабрикованим звинуваченням про «участь у контрреволюційній діяльності СВУ»[3].
1938 року безпідставно заарештований органами НКВС. Належність до контрреволюційної організації заперечив, але визнав свої «націоналістичні» погляди. 1939 року засуджений на 5 років заслання до Красноярського краю. 1943 року повернувся до Києва і старанням Максима Рильського та Леоніда Булаховського був прийнятий на попереднє місце роботи. З 1944 року працював старшим науковим співробітником Інституту мовознавства АН УРСР. Тривалий час не мав можливості опублікувати свої праці через заборону з боку радянської цензури (лише 1948 року посмертно з'явилася його стаття «Одна діалектна особливість вживання морфеми ся»).
У питаннях сучасної літературної мови представник архаїзаторсько-етнографічної школи, що орієнтувалася на самобутність розвитку мови в дусі відповідно пересіяних діалектних записів, а в історії мови — молодограматиком.
Виступав проти гіпотези про прасхідньослов'янську мову («Слов'янська одність і становище української мови в слов'янській родині» [Архівовано 27 січня 2018 у Wayback Machine.] // журнал «Україна», 1924). Пропонував увести до української абетки літери s (замість дз), z (замість дж) та j (замість й, зокрема в є, ї, ю, я) Євген Тимченко. Desiderata в справі нашого правопису. — Історія українського правопису. XVI—XX ст. — Київ, 2004. Харківська правописна конференція підтримала ідею щодо s та z , проте після того, як ЦК КП(б)У на чолі з Лазарем Кагановичем засудив впровадження нових літер, конференція анулювала своє рішення[4].
Разом з Володимиром Науменком та іншими співробітниками журналу «Киевская старина» уклав тлумачний словник української мови, який після остаточної редакції Бориса Грінченка став відомий як «Словник Грінченка».
Твором життя Тимченка є «Історичний словник українського язика (XIV—XVIII ст.)». Тимченко склав його прототип на поч. ХХ ст. і він мав бути виданий як додаток до «Словаря української мови» Б.Грінченка (1907–1909), але перший том (А–Ж) в дуже поширеній версії при співпраці Е.Волошина, К. Лазаревської та Г.Петренка вийшов лише у 1930–1932 роках. Розгром української культури в УСРР припинив працю над словником, черговий випуск знищений у друкарні. Картки для дальших випусків зберігаються в Інституті мовознавства в Києві.
Перекладав карельсько-фінський і естонський народні епоси («Калевала», Львів, 1901[5], «Калевіпоег» — частково) і з французької мови (Мопассан, Метерлінк, Гюґо).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.