Хурити
Стародавній народ, що з'явився на Вірменському нагір'ї і поширився по всій території північної Месопотамії в другій половині 3-го тисячоліт / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Хуррити?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Хурити, хуррити (клинопис: 𒄷𒌨𒊑; транслітерація: Ḫu-ur-ri ) —давній народ, що з'явився на Вірменському нагір'ї і поширився по всій території північної Месопотамії в другій половині 3-го тисячоліття до н. е. Належав, за однією версією, до особливої хурито-урартської мовної сім'ї, за іншою - до індоєвропейської (Фурне, Бомхард, 2019 р.). Відомі, за однією версією, з 3-го тисячоліття до н. е. у Північній Месопотамії і з лівих приток р, Тигр, за іншою - з 8-7-го тис. до н.е.Можливо,хуритами були трипільці, можливо, хурити і субареї - це один народ ( німецький дослідник Унгнад), можливо, хурити є нащадками натуфійців, можливо, хурити є творцями куро-аракської культури, можливо, хурити жили в тому числі на території майбутнього Хорезму ( російський дослідник Толстов ), можливо, хурити, урарти і вірмени - це назва одного народу в різні часи. У Сирії і Месопотамії жили впереміш із семітами. У XVI — XIII століттях до н. е. хурити створили в Північній Месопотамії державу Мітанні і чинили сильний вплив на Хетське царство. У XIII столітті до зв. е. захопили державу Хаайаса на Вірменському нагір'ї. У 1-му тисячолітті до н. е. жили розірваними ареалами західними, південними та східними околицями Вірменського нагір'я. Хурити та урарти, на думку російського дослідника І.М.Д'яконова (1915 - 1999), відіграли провідну роль в становленні вірменського народу і визначили основну лінію фізичної спадкоємності ( хуррити - урарти - вірмени ), а індоєвропейці ( за Д'яконовим - східні мушки, лувійці) — носії протовірменської мови, в силу ряду історичних причин, передали хурритам свою мову. При цьому прихильники міграційної теорії походження вірменського народу не можуть довести, що протовірмени жили на Балканах і потім переселились на Вірменське нагір'я - дослідження показують, що вірмени не схожі ні на давніх ні на сучасних балканців, навпаки, вірмени є людьми близькосхідного типу.Дьяконов І. М. Передісторія вірменського народу. — Єреван : Видавництво АН Вірменської РСР, 1968.{{oq|ru|Компоненты древнеармянского народа. Итак, с нашей точки зрения древнеармянский народ первоначально сложился в верхнеевфратской долине из трёх компонентов — хурритов, лувийцев и протоармян (мушков и, возможно, урумейцев). При этом хурриты, как более многочисленные, составили основную массу народа и определили основную линию физической преемственности, а протоармяне, в силу ряда исторических причин, передали новому народу свой язык.До праісторії вірменської мови (про факти, свідчення та логіку) (PDF). № 4 . pp. 149-178. ISSN 0135-0536. Історико-філологічний журнал. Процитовано 18 жовтня 2013. {{cite web}}
: |archive-date=
вимагає |archive-url=
(довідка); Текст «М. Дияконів» проігноровано (довідка)
</ref>.І.М.Д'яконов - прихильник міграційної гіпотези походження вірменського народу, але дедалі більше науковці схиляються до автохтонної гіпотези, згідно з якою становлення вірменського народу відбулося на Вірменському нагір'ї, де, на думку автохтоністів, з'явились перші індоєвропейці, зокрема хуррити, потім хуррити (з певними біологічними й культурними запозиченнями) переселились дещо східніше й еволюціонували в урартів, а урарти згодом, також з певними запозиченнями, стали вірменами. Частина хурритів, можливо, мігрувала на Балкани і до Північного Причорномор'я ( Кукутень - Трипілля ), частина перших індоєвропейців осіла в Анатолії ( майбутні хетти, лувійці ), інші пішли на північ, на Кавказ і далі в північноприкаспійські й північнопричорноморські степи, де їх становлення й розселення відбувалося згідно з курганною гіпотезою М. Гімбутас, ще інші пішли до Ірану ( іраноарії ), до Афганістану ( майбутні пуштуни ), до Індії ( індоарії ), до Центральної Азії ( майбутні согдійці, хорезмійці, таджики ), до Китаю ( майбутні тохари і псевдотохари), до Монголії ( на заході і в центрі якої, як стверджують дослідники, в давнину жили високі блакитноокі блондини ). Таким чином, з'являється дедалі більше підстав для об"єднання гіпотези Гамкрелідзе - Іванова і гіпотези Гімбутас і вироблення нової синтетичної гіпотези походження індоєвропейців, згідно з якою перші індоєвропейці, можливо, дійсно з'явились на Вірменському нагір"ї, а потім вони та їхні нащадки поступово розселились у різних напрямках, в тому числі в степах північних Прикаспію і Причорномор'я.
Хуритські держави Кумі і Алше з'явилися в кінці 3-го тисячоліття до н.е. на Вірменському нагір'ї. Хурити населяли місто Уркеш, засноване в 4 тисячолітті до н.е. у Месопотамії. Починаючи з 1475 до н.е. по 1365 р. до н.е. хуритське царство Мітанні було найсильнішою державою на Близькому Сході. Урарту включало великий масив хуритского населення, яке переважало в царстві Мітанні. Деякі дослідники вважають ассирійське слово наїрі назвою народу хуритів[1].
Хурити належать до тих давньосхідних народів, колишня роль яких забута історичною традицією і виявлена знову в XIX ст.. Розкопки хетської столиці Хаттуси, що почалися в 1906 р., дали поряд з текстами спочатку незрозумілою мовою також і аккадські державні договори, з яких стало відомо про існування «країни Хуррі» і «людей країни Хуррі».
Семітолог і ассиріолог Унгнад, Артур Артур Унгнад вважав хуритів найдавнішим етнічним субстратом Месопотамії і першорядним культурним чинником, тобто ототожнював їх із субареями. Згодом ця гіпотеза була доведена.Питання походження, становлення й розселення хурритів та їх можливих зв'язків з куро-аракською, убейдською, шумерською, хорезмійською ( С.П.Толстов),трипільською, халафською, самаррською (Гамкрелідзе - Іванов), натуфійською культурами потребують ретельного й грунтовного дослідження, це може допомогти історикам, археологам і лінгвістам створити нову цілісну, логічну й об'єктивну картину історії Давнього світу, зокрема Давнього Сходу.