Реституція культурних цінностей
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Реституція культурних цінностей (також в англомовній юридичній літературі вживається термін репатріація культурної спадщини, репатріація культурних цінностей, англ. Repatriation of cultural heritage, Repatriation of cultural property) — відновлення прав власності на культурні цінності у випадку їх незаконного присвоєння. Передбачає повернення власникам (фізичним та юридичним особам) предметів історичного та культурного значення, втрачених ними в результаті прямих чи опосередкованих наслідків воєнної окупації іноземною державою, викрадення та нелегального вивезення за межі території країни походження (де предмет культури було створено, знайдено або де він перебував на законних підставах). Перший міжнародний досвід реституції культурних цінностей був пов'язаний із наслідками наполеонівських війн — на початку 19 ст. із Франції до Італії було повернуто ряд шедеврів світового значення, що були вивезені французькою армією. Заборона знищення, розграбування та конфіскації культурних цінностей під час воєнних дій та окупації території іншої країни була зафіксована в Першій (1899) та Другій (1907) Гаазьких конвенціях і відповідних положеннях до них, що визначали зобов'язання країн-учасниць під час ведення війн на суходолі. Згодом положення про реституцію втрачених та викрадених культурних цінностей знайшли відображення в системі мирних договорів, укладених після Першої світової війни (зокрема Версальський мирний договір 1919 з Німеччиною, Сен-Жерменський мирний договір (1919) з Австрією, Тріанонський мирний договір 1920 з Угорщиною та ін.). 1935 за ініціативою США був ухвалений Вашингтонський пакт (Пакт Реріха) щодо захисту культурних цінностей в умовах війни, розроблений відомим російським науковцем і діячем культури М.Реріхом. Пакт набув значення як регіональний міжнародно-правовий акт для країн Північної та Південної Америки. Під час Другої світової війни у зв'язку з масовим розграбуванням культурних цінностей окупованих держав нацистською Німеччиною та її союзниками країни антигітлерівської коаліції ухвалили спеціальну декларацію від 5 січня 1943, якою було визнано незаконними та нечинними будь-які дії на окупованих територіях, що призвели до вилучення і втрат культурних цінностей, та задекларували готовність до співробітництва в подоланні їх наслідків. Принципи декларації знайшли втілення в документах міжнародних конференцій у Бреттон-Вудсі (США; 1944), Ялті (1945), Сан-Франциско (США; 1945), Потсдамі (Німеччина; 1945), Парижі (Франція; 1945), а також у мирних договорах, підписаних 10 лютого 1947 учасниками антигітлерівської коаліції з Німеччиною та її союзниками в Парижі. 1945 Союзна Контрольна рада по Німеччині ухвалила т. зв. Чотиристоронню процедуру реституції, на підставі якої протягом 1945—48 до країн, які зазнали окупації, було повернуто знайдені на території Німеччини та Австрії історичні й мистецькі цінності, архівні та книжкові фонди. Серед них були такі видатні пам'ятки культури, як Гентський вівтар (Бельгія), картини Леонардо да Вінчі «Мона Ліза» (Франція) та «Дама з горностаєм» (Польща), Дж. Белліні «Мадонна» (Італія) та ін. Однак погіршення стосунків між СРСР та країнами Заходу не дало змоги завершити реституційний процес в перші повоєнні десятиліття на основі спільно узгоджених принципів. В подальшому акти реституції втрачених у роки війни культурних цінностей мали епізодичний характер і здійснювалися на основі двосторонніх міждержавних переговорів. Публікація наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. матеріалів про перебування на території колишнього СРСР у т. зв. закритих фондах великої кількості культурних цінностей із різних європейських країн, які були таємно вивезені до СРСР радянськими військовими з території Німеччини за наказами вищого керівництва країни, спричинила повернення уваги світового співтовариства до цього питання. Проблема реституції втрачених у роки війни культурних цінностей знову стала важливим напрямом міжнародного культурного співробітництва. Значний вплив на її вирішення мали рішення Вашингтонської (1998) та Вільнюської (2000) конференцій щодо розшуку і повернення культурних цінностей, конфіскованих нацистським режимом у жертв Голокосту. Задекларовані в них принципи імплементовані в законодавство США та багатьох країн Європейського Союзу.
Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. (січень 2019) |