Соневицький Ігор Михайлович

Ігор Михайлович Соневицький (2 січня 1926, Гадинківці, Чортківського повіту — 23 грудня 2006, Лексінґтон, Нью-Йорк) — український композитор, музикознавець і диригент.

Соневицький Ігор Михайлович
Зображення
Основна інформація
Дата народження	2 січня 1926(1926-01-02)
Місце народження	Гадинківці, окупована ЗУНР
Дата смерті	23 грудня 2006(2006-12-23) (80 років)
Місце смерті	Лексінґтон
Громадянство	ЗУНР (окупована) →  США
Професії	диригент, композитор, музикознавець, піаніст, музичний педагог
Освіта	Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка, Музична академія Відня, Мюнхенська вища школа музики і театру
Інструменти	фортепіано

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Соневицький.

Біографічні відомості

Народився як син Михайла Соневицького й Ольги^[1] (до шлюбу Ласовська).

Учився у Вищому Музичному Інституті ім. Лисенка у Львові, Віденському університеті музики й виконавського мистецтва і Державній Музичній Академії у Мюнхені (диплом, 1950); Доктор філософії в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, (1961). З 1950 у США, співзасновник та викладач Українського Музичного Інституту в Нью-Йорку (у роках 1959—61 — його директор).

Диригент хору «Думка» в Нью-Йорку, «Трембіта» в Ньюарку, «Українського Хору ім. Тараса Шевченка» в Клівленді. Професор Українського Католицького Університету в Римі (1971—1980), дійсний член Української Вільної Академії Наук в США і Наукового Товариства ім Т. Шевченка, член Американського Музикологічного Товариства та Асоціяції Американських Композиторів, основник та керівник Центру Української Культури в Гантері (1983—2003).

Твори: Опера «Зоря», балет «Попелюшка», кантата «Любіть Україну» до слів Сосюри, для фортепіана: Варіації, Триптих, Мініатюри, зб. п'єс «Пори Року» (1999), фортепіановий концерт «Солоспіви» (1993), «Духовні Твори» (Літургія, Панахида та Canti Spirituali^[2], 1999) солові та хорові твори на слова Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, Є. Маланюка, Б. І. Антонича, В. Симоненка та ін.; близько 30 музичних оформлень для театру до драми Лесі Українки «Лісова пісня», Івана Франка «Іван Вишенський» та ін., обробки народних пісень. Друковані праці: «Артем Ведель і його музична спадщина» [Архівовано 30 вересня 2021 у Wayback Machine.] (1966), «Композиторська спадщина Нестора Нижанківського» [Архівовано 30 вересня 2021 у Wayback Machine.] (1973), «Словник Українських Композиторів» (1995), «Мирослав Скала-Старицький» (2000); редактор 2-го видання «Історія Української Музики» M. Грінченка, «Ми йдемо в бій» [Архівовано 30 вересня 2021 у Wayback Machine.] (пісні Романа Купчинського), статті та рецензії в пресі.

У 2011 р. архів Ігоря Соневицького передано львівському Інституту літургійних наук Українського Католицького Університету (нині — Інститут церковної музики^[3]).