Основний тон
головний звук певного акорду / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
У теорії музики поняття основний тон — це головний звук певного акорду[1]. Основний тон не обов'язково має бути найнижчою нотою акорду: поняття основного тону пов'язане з поняттям обернення акордів.
У терцієвій гармонічній теорії, де акордами називаються співзвуччя, утворені на основі інтервалів — терцій, основним тоном акорду є нота, на яку надбудовуються усі наступні терції. Наприклад, основним тоном до-мажорного тризвуку є нота «до», незалежно від вертикального порядку, у якому представлені три ноти (до, мі та соль). Тризвук може бути в трьох можливих позиціях: в позиції власне тризвуку — з основним тоном у басі; в позиції секстакорду (першому оберненні), наприклад, E, C, G або E, G, C; в позиції квартсекстакорду (другому оберненні), наприклад G, C, E або G, E, C.
Септакорди, що складаються з чотирьох звуків, мають чотири можливі позиції. Тобто, акорд можна грати з основним тоном у басі (власне септакорд), на терцію вище від баса (перше обернення — квінтсекстакорд), на квінту вище від баса (друге обернення — терцквартакорд) та на септиму вище від баса (третє обернення — секундакорд). Нонакорди, що складаються з п'яти нот можливі у п'яти позицях тощо, але основним тоном завжди є тон, від якого починається нашарування терцій.