Нормальна анатомія людини
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Норма́льна (системати́чна) анато́мія люди́ни — розділ анатомії людини, що вивчає будову «нормального», тобто здорового тіла людини за системами органів, окремими органами й тканинами.
Орган — частина тіла певної форми й конструкції, яка має певну локалізацію в організмі та виконує певну функцію (функції). Кожен орган утворений певними тканинами, що мають характерний клітинний склад. Органи, які об'єднані функціонально, складають систему органів[1]. У анатомії системою органів заведено вважати функціонально єдину групу органів, які мають анатомічну й ембріологічну спорідненість; групи органів, об'єднаних тільки функціонально, називають апаратами органів (опорно-руховий, мовний, ендокринний і т. д.)[2]. Проте, часто спостерігається термінологічна підміна «апарату органів» на «систему органів».
Деякі органи виконують кілька функцій і належать до різних систем: так, вилочкова залоза (тимус) є функціональною ланкою як імунної, так і ендокринної системи, підшлункова залоза — ендокринної та травної, чоловіча уретра — сечовидільної й репродуктивної тощо.
Системи й апарати органів формують цілісний організм людини. Сталість внутрішнього середовища підтримується за допомогою нейро-гуморальної регуляції обмінних процесів в організмі, що забезпечується спільними функціонуванням нервової, ендокринної та серцево-судинної систем.
Розділами нормальної (систематичної) анатомії людини є: остеологія — наука про кістки, артросиндесмологія — наука про з'єднання частин скелета, міологія — наука про м'язи, спланхнологія[ru] — наука про внутрішні органи травної, дихальної та сечостатевої систем, ангіологія — наука про кровоносну та лімфатичну системи, анатомія нервової системи (неврологія) — наука про центральну та периферичну нервові системи, естезіологія[ru] — наука про органи сенсорної системи.[3]