Музика Китаю
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Музика Китаю — одна з найдавніших у світовій музичній культурі. Першою фіксацією китайської музики є «Ши цзін» («Книга пісень») — антологія народних пісень, ритуальних гімнів та од давнього Китаю, датованих 11-6 ст. до н. е., зібрання та впорядкування якої приписують Кун Цзи. Окрім власне зібрання музичних творів різних жанрів, у Ши цзін згадано більш як 25 музичних інструментів, серед яких є струнні щипкові (цинь, се), духові (юа, ді, шен, гуань) та ударні інструменти (чжун тощо).
Народна китайська музика переважно одноголоса, основана на пентатоніці (склалася у 7 ст. до н. е.), пізніше з'явилася 7- звукова та 12-звукова системи. Серед музичних інструментів у традиційному оркестрі біля 100 різновидів: струнні, духові, ударні.
Перший твір, що дійшов до наших часів у нотному запису (ієрогліфічна система), п'єса «Юланьпу» («Самотня орхідея», приписувана Цю Міну (6 ст.).
У 12-13 ст. формувалася китайська опера, яка об'єднувала спів у супроводі оркестру, драматичний діалог, танок та пантоміму. У 15-16 столітті театральне мистецтво досягло високого рівня. Яскравий представник того часу — актор та композитор Вей Лянфу. Оркестрова музика розвивалася в середині 17 століття. З 17 ст. до новітніх часів китайська музика залишалася традиційною. На рубежі 19-20 ст. на неї почала впливати європейська музика.
У червні 2019 року за підтримки Штаб-квартири Інституту Конфуція НМАУ та Центральною консерваторією музики (ЦКМ) був заснований Музичний центр Конфуція при НМАУ імені П.І. Чайковського[1]. Завдання Центру — бути осередком досліджень китайської музики і культурного обміну серед країн «Один Пояс, Один Шлях» для Центрально-Східної Європи та всього світу.