Винайдення інтегральної схеми
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Ідею інтеграції великої кількості стандартних електронних компонентів у монолітному кристалі напівпровідника вперше запропонував 1952 року британський радіотехнік Джеффрі Даммер[en]. Через рік Харвік Джонсон подав першу в історії патентну заявку на прототип інтегральної схеми (ІС)[⇨]. Реалізувати ці пропозиції у ті роки було неможливо через недостатній розвиток технологій[⇨].
Наприкінці 1958 року та в першій половині 1959 року в напівпровідниковій промисловості відбувся прорив. Три людини, які представляли три приватні американські корпорації, вирішили три фундаментальні проблеми, що перешкоджали створенню інтегральних схем[⇨]. Джек Кілбі з Texas Instruments запатентував принцип інтеграції[⇨], створив перші недосконалі прототипи ІС і довів їх до серійного випуску[⇨]. Курт Леговец[ru] із Sprague Electric Company винайшов спосіб електричної ізоляції компонентів, сформованих на одному кристалі напівпровідника[en][⇨]. Роберт Нойс із Fairchild Semiconductor винайшов спосіб електричного з'єднання компонентів ІС (металізацію алюмінієм)[⇨] і запропонував удосконалений варіант ізоляції компонентів на базі новітньої планарної технології Жана Ерні[en][⇨]. 27 вересня 1960 року група Джея Ласта[en] створила в компанії «Fairchild Semiconductor» першу робочу напівпровідникову ІС[⇨] за ідеями Нойса та Ерні. Texas Instruments, що володіла патентом на винахід Кілбі, розв'язала проти конкурентів патентну війну, яка завершилася 1966 року мировою угодою про перехресне ліцензування технологій[⇨].
Не існує єдиної думки про те, хто саме є винахідником ІС. Американська преса 1960-х років визнавала винахідниками ІС чотирьох людей: Кілбі, Леговеца, Нойса та Ерні. У 1970-ті роки список винахідників скоротився до двох імен: Кілбі та Нойс, а в популярній літературі — до одного Кілбі[⇨]. Саме Кілбі був удостоєний 2000 року Нобелівської премії з фізики «за особистий вклад у винайдення інтегральної схеми»[1]. У XXI столітті історики галузі Леслі Берлін[en][прим. 1], Бо Лоєк[прим. 2], Арджун Саксена[прим. 3] повернулися до точки зору, що винахідників ІС було набагато більше, і піддали ревізії значення внеску Кілбі[⇨].